Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 22 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День одна тисяча двісті девʼяносто шостий
Я весь час думала, звідки вони всі брали ті цифри, коли давали Україні 3-6 днів на початку війни. Тепер зрозуміла. Вони вже два дні (Карл!) проводять консультації і «готують оборонну відповідь на інцидент з дронами». Та ми шоб так війну починали, то за три дні не те шо Київ, Варшаву б взяли. То може не нам в НАТО, може НАТО варто подумати про приєднання до України?
День одна тисяча двісті девʼяносто сьомий
Польща збирається створювати спільну оборону з Україною проти московитських дронів. Ти ба, не пройшло й чотирьох років. А до цього не треба було. Бо до цього ж лише по Україні били. Тоді було важливо, щоб фури не проходили. А тут вже важливіше, щоб дрони не пролітали. Алексус Гринкевич прокоментував збиття дронів ракетами вартістю в пʼятсот тисяч доларів. Каже, не мають пілоти рахувати гроші, а мають захищати. Воно то так, але ж підняти в повітря найновіші літаки, випустити в повітря мільйони доларів і збити чотири дрони з девʼятнадцяти… Думаю скоро вже українці будуть робити ставки на те, скільки днів НАТО протримається у війні проти московитів.
День одна тисяча двісті девʼяносто восьмий
Всю ніч провела в дорозі. Через комендантську годину нічна дорога перетворилася на пекло. Якщо потяг, умовно, о третій ночі, маєш вже об одинадцятій їхати на вокзал, щоб бути там до комендантської. Якщо твій потяг прибуває після дванадцятої години ночі, маєш всю ніч провести на вокзалі, оскільки дістатися дому не можеш. Війна триває вже чотири роки. А якщо триватиме ще чотири чи ще десять? Невже не можна вирішити це питання? Маючи конченого сусіда, маємо якось налагоджувати життя в цих умовах. Ну може ж бути ліцензування якоїсь служби таксі, яка б могла обслуговувати в таких обставинах, а у маленьких містечках забезпечення автобусу, який розвозитиме людей після прибуття потягу (там якщо один чи два потяги прибуває за ніч - то максимум).
День одна тисяча двісті девʼяносто девʼятий
За останні дві доби Сили Оборони не давали московитам відпочити. Вражено два нпз, в Уфі та на лєнінградщині (відчуваєте у назві легкий присмак формальдегіду?). Також хтось невдало покурив на критично важливому хімзаводі, що виробляє складові вибухівки (на хвилиночку, покурили в 1600 км від кордону з Україною). Було атаковано залізничну гілку спб - курськ, зупинено сполучення орел-курськ і на залізничному перегоні малоархангельськ- глазуновка вибухнула міна (бонусом задвохсочено двох росгвардєйців, а один вже не зможе тащити свої ноги куди не попадя, за їх відсутності). А от в Румунії московитський дрон перетнув кордон і пілоти ф-16 його майже збили, але передумали, бо він назад в Україну полетів. Але вже на пів оберта, як то кажуть (не зовсім так, але мене пристойні люди читають), - неаби який крок для нати.
День одна тисяча трьохсотий
А памʼятаєте як все починалося в двадцять другому? Як ми просили: закрийте небо над Україною. Як ми попереджали: все це буде в небі ЄС, якщо не закриєте наше небо. Не пройшло і тисячі трьохсот днів, як європейці почали замислюватися над тим, щоб знищувати московитські дрони і ракети в повітряному просторі України. Не з альтруїзму, ні. Чистий розрахунок - тоді уламки падатимуть на наші голови, а не на голови європейців. Але в нас вибір не великий - вони що так, що так падатимуть. А уламки краще, ніж повноцінний приліт - на жаль, ми чудово розуміємо різницю.
День одна тисяча триста перший
ГУР в черговий раз продемонструвало московитам значення слова спецоперація. На цей раз вітання зловив десантний батальйон морської піхоти, що дислокується в приморському краї ерефіі. До речі, це саме ті ушльопки, що чинили воєнні злочини проти місцевого населення на Киівщині, у Маріуполі та під Вугледаром і страчували українських військовополонених. На жаль, не знаємо точну задвохсочених і затрьохсочених вилупків, але вони є точно, а це вже чудова новина.
День одна тисяча триста другий
Білорусько-московитські навчання завершилися розгромом умовного противника і виходом на умовний державний кордон. Я коли таке читаю, перед очима демонстрації з транспорантами сересере, гвоздиками і червоними прапорцями. І болотяний люд це ж все хаває, радіє розгрому противника. Плєшивий у воєнній формі - ще той анекдот. В той самий час, бульбаш, як почав політвʼязнів звільняти, то розійшовся не на шутку. Щоправда хто відмовляється виїхати з білорусі, назад в тюрму забирає - страшно ж на волі лишити. Не весь же час московитські війська будуть під рукою. Бо вже, кажуть, виводити почали. В двадцять другому «пачєму та рєшилі вихадіть чєрєз Кієв», то головне, щоб в цьому році не заблукали. Не дарма ж Польща, від гріха подалі, кордон перекрила.
