Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 22 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День одна тисяча триста сімнадцятий
Сто вісімдесят пʼять військовополонених повернулися сьогодні додому. Багато з них перебували у московитському полоні ще з двадцять другого року. Радію за кожну родину, яка дочекалася повернення своїх близьких. Нехай кожен і кожна поскоріше повернуться додому.
День одна тисяча триста вісімнадцятий
Почалося похолодання і московити націлюють свої удари на енергетичні та газові обʼєкти. На жаль, попри відсутність розуму і загальної банальної ерудиції у цього біомусору, їхній мозок все ж таки здатен працювати над удосконаленням засобів вбивств, через що їхні ракети збивати стає все важче. За сьогоднішню ніч з тридцяти пʼяти ракет вдалося збити лише половину. Все частіше звучать заклики готуватися до пекельної зими. Проте, нам це говорять щоосені, а ми все ніяк не замерзнемо. Просто варто памʼятати, що за зимою знову прийде весна, тож все буде добре. Але запастися паверами, водою, сухпайками і теплим одягом все ж таки варто.
День одна тисяча триста девʼятнадцятий
Уряд обмежив доступ до даних про підприємства оборонно-промислового комплексу а публічних реєстрах. Йшов лише четвертий рік війни. Ну а ми готуємось до чергової пекельної ночі. Безпілотники вже в повітряному просторі України, а бомбардувальники вже вилетіли з оленьі. Де б ви не були, бережіть себе. І зарядіть, про всяк випадок, гаджети.
День одна тисяча триста двадцятий
Понад пʼятдесят ракет і майже пʼятсот дронів випустили сьогодні одичалі по Україні. Основний удар прийняла Львівщина, хоча постраждали й інші регіони, зокрема Франківщина, Чернігівщина, Запоріжжя тощо. Щонайменше по Україні пʼятеро загиблих, серед яких пʼятнадцятирічна дівчинка, яка загинула разом з усією своєю сім’єю. Московити продовжують вбивати цивільне населення цілими сімʼями.
День одна тисяча триста двадцять перший
І неочікувано у інформаційному полі раптом зʼявилася пані Меркель. Та, яка зробила все, щоб запустити північний потік-2, поставивши всю Європу у газову залежність від московіі. Та, яка у двадцять першому приховала, що плєшивий штучно створював газовий дефіцит у Європі. Та, яку було запрошено у раду директорів газпрому і подаровано акції компанії. Та, якій раптом стало настільки погано при першій зустрічі з Зеленським, що її почало просто ковбасити. І раптом одкровення від старушки: у нападі московіі винні країни Балтії та Польща. Бо вона ж хотіла, щоб ЄС в єдіном пориві говорив напряму з плєшивим, а вони не захотіли. От на початку посту весь її порив виглядає якось не дуже, якщо чесно. Цікаво, чому ж притомні країни, які з легкістю могли б бути в двадцять другому на місці України, не дуже вірили в її позицію? На місці меркель я б сиділа на пенсії дуже-дуже тихо і не провокувала людей докопуватися до ролі цієї піонерки-комсомолки (чомусь в моїй голові це звучить голосом Подервʼянського) в тому, що зараз відбувається практично в усьому світі.
День одна тисяча триста двадцять другий
Поки мешканцям тимчасово окупованого Донецька, які так радо зустрічали асвабадітєлєй в чотирнадцятому, пропонують переїжджати на оренбурзьку народну республіку і віддати свої квартири узкім мальчікам, в Миколаєві відновили центральне водопостачання. І нехай це поки що не питна вода, але хоча б технічну вже не потрібно носити. Сподіваюся, що колись уся московія буде жити в тих умовах, які орки намагалися створити в Україні: без води, газу, світла і бажано в цілковитих руїнах.
День одна тисяча триста двадцять третій
Фсьопропало - не встигли. Так зване МЗС московіі заявило, що можливість закінчення війни в Україні вичерпана. Кажуть, зʼявилася така можливість після зустрічі плєшивого з Трампом. Те, що вони язиком плескають шо попало - то не новина. Смішно те, що досі є люди в Україні, які тому всьому вірять і справді вважають, що отой весь бісер перед свинями здатен щось вирішити. У своїй книзі про перебування у концтаборі Віктор Франкл писав: «Першими помирали ті, хто казав: Це не може бути так погано. Це були оптимісти — ті, хто вірив, що світ ось-ось повернеться до нормального життя. Вони не могли прийняти того, що нічого вже не буде, як раніше. Коли їхня ілюзія розбивалася, вони помирали від відчаю.» Самообман ніколи не буває на користь. Адекватне сприймання дійсності і здатність діяти у реальних умовах, якими б вони не були, це єдина правильна стратегія виживання навіть у найтемніші часи.
