Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 24 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День одна тисяча чотириста двадцять другий
Морози посилюються. Вихідні наближаються. Візити розвідувальних БПЛА все частішають. Здається, скоро будемо чекати чергових ударів. А ми ще від попереднього не відійшли. З тепла якимсь дивом сьогодні почала гріти одна батарея. Ну не те щоб гріти, але не холодити - то вже приємно. Але до кінця зими лишилося всього сорок чотири дні. Все минає. І це мине.
День одна тисяча чотириста двадцять третій
Продовжуємо захопливо дивитися серіал «Захист», який триває вже не перший сезон. У 2023 році голова Агентства відновлення Мустафа Найєм розповідав про три рівні захисту енергетичних об’єктів: біг-беги й габіони, захист від дронів і від ракет. У 2025 році те саме рішення від уряду й Генштабу, ті самі підстанції, ті самі рівні, але трохи насторожував присмак дежавю. І ось 2026-й: міністр енергетики Денис Шмигаль повідомляє, що майже на всіх підстанціях (увага!) збудований захист другого рівня. Куди діли третій? Чому поверх третього знов збудували другий? Що за стіни Яценюка будували з 2023-го? Одні й ті самі підстанції, одні й ті самі обіцянки й новий сезон щороку. Аби тільки наступним сезоном не став «Льодовий апокаліпсис».
День одна тисяча чотириста двадцять четвертий
Я не знаю, як можна правильно описати те, свідком чого я сьогодні стала, але я в шоці вже кілька годин. Поверталася додому. Вирішила з метро доїхати чимось, оскільки йти пішки холодно. Навколо зупинки крига, йти важко, швидко йти майже неможливо. На зупинці нас чоловік шість. Один чоловік стояв осторонь. На милицях. Без ноги. По гражданці, тож я не можу стверджувати, що це військовий, але це й не має значення в цій ситуації. Підʼїхав автобус, маршрут 119, проте став не на зупинці, а протягнув за зупинку кілька метрів. Я ще саме відволіклася на телефон, тож побачила вже як люди рушили до нього, і також, з тією швидкістю, яку дозволяла крига, поспішила до автобуса. Момент хто як сідав я не помітила, але почула, як закрилися двері і одразу ж крик пасажирів, щоб водій їх відкрив. Наскільки я зорієнтувалася, водій, не переконавшись, що всі зайшли, зачинив двері й затис одну з милиць у дверях. Звичайно ж, чоловік, втративши опору, впав і одразу ж почався крик інших пасажирів. І от те, що відбувалося далі просто не вкладається в мене в голові. Попри крики, попри те, що люди кулаками стукали в кабіну водія, він собі поїхав далі. Вже через якийсь час він трохи пригальмував, привідчинив двері і люди змогли втягнути милицю в салон, але вже вертатися й бігти до зупинки було дуже далеко. Я не знаю, чи допоміг хтось тому чоловікові (маю надію, що так). Але не уявляю, як йому взагалі зараз пересуватися. Жінки, що забрали милицю, сказали, що будуть звʼязуватися з перевізником, щоб хоча б повідомити, що милиця в них. Але чи звертатиметься постраждалий до компанії, чи шукатиме - це незрозуміло. І ще незрозуміло як це взагалі так? Як можна не зважати на сигнали людей? Не зупинитися? А якби він тягнув людину за собою? Я в глибокому шоці від такого ставлення.
День одна тисяча чотириста двадцять пʼятий
Трамп пропонує створити Раду миру, яку багато хто вже сприймає як альтернативу ООН, тільки з простішими правилами і без зайвих умовностей. Мир, щоправда, одразу передбачається платний: по мільярду з учасника, бо навіть глобальна гармонія має бізнес-план. Очолити цю конструкцію він планує особисто, що логічно, хоча дрібні деталі на кшталт назв країн або власних заяв п’ятихвилинної давності його зазвичай не обтяжують. Благо, впевненості вистачає на кілька галактик. І якщо вже уявляти перших членів цієї нової ради миру, то чом би не Абербайджан і острів Крим: у світі, де мир продається за передплатою, географія - поняття гнучке. Не вистачає лише чорного капюшона Дарта Сідіуса і фрази: «Сенат буде реорганізовано… в Першу Галактичну Імперію».
День одна тисяча чотириста двадцять шостий
З поганих новин, вже всі посольства отримали попередження, що обстріл найближчим часом точно буде. Ще не зрозуміло чи сьогодні, але розслаблятися вже точно не вийде. При цьому все частіше звучать попередження, що планують бити так, щоб відрізати нам і атомну енергію. При цьому світ чемно відводить очі й робить вигляд, що це не його проблема. Ну що ж, якщо раптом надумають влаштувати ще один Чорнобиль, циклон рухається у східну Європу, тож розгрібати це все будемо разом. Солідарність, як вона є. З хороших новин, УкрГМЦ обіцяє, що поступово почне теплішати вже після 23 січня. Ну що ж, тропіків, звичайно, не буде, але мінус пʼять і мінус двадцять - це все ж таки дві різні речі. Можливо навіть спатиму не в пуховику.
День одна тисяча чотириста двадцять сьомий
За сьогодні цілих три години зі світлом - і це нам ще повезло, бо тепло в батареях жевріє (а значить вони не полопають) і вода цілий день була. Саме тому маленькими радощами сьогодні стало видовище детонації на складах у тимчасово окупованому Дебальцеві, а також чудова робота московитського ППО у місті афіпське краснодарської губернії. Приємно, коли війну відчуваємо не лише ми, але й болотяні. Бажаємо гарних пожеж на території боліт щодня.
День одна тисяча чотириста двадцять восьмий
Кілька годин зі світлом
