Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 24 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День одна тисяча чотириста двадцять девʼятий
А ви вже помітили, що стає трохи тепліше? І хоча в домі опалення немає, вже немає того відчуття всеохоплюючого холоду. Впевнено шкутильгаємо до весни. А в нас навіть тридцять пʼять хвилин світла було за півтори доби. Дивлюся на Хмельницький, в якому дороги перекривають, бо їм графіки не подобаються, і думаю, що вони таки не знають, що таке, коли графіків нема. Це приблизно, коли вирішуєш не ходити в магазин, фіг з ним, з тим хлібом, щоб раптом пів-години світлосяйного щастя не пропустити. Але мобільний має 50% - тож не дарма без хліба)
День одна тисяча чотириста тридцятий
Дональд Трамп дивується тому, як українці виживають без опалення в двадцятиградусний мороз. Ну, тобто те, що наші воїни вже дванадцять років в будь-яку погоду, як-то кажуть, і в спеку, і в холод, воюють з немитою ордою, його не дивує. Вже ми якось справимось місяць-два. Аби без московитів. До речі, за цей тиждень мені вбили два пости, де я саме висловлювала побажання жити мозкалям, так, як ми живемо, а нам - без них. Тож, ота гидота, яка пакостить, видались. Я спеціально заблокувала профіль, аби розуміти, що все, що робиться на моїй сторінці, робиться тими, хто в мене в друзях. Тож, я все одно знайду і видалю. Для мене немає жодного значення, якщо ми однієї крові, чи ностальгії стосовно того, що ми колись були знайомими чи друзями. Якщо зараз ти не на боці України і українців - нам крокувати в різних напрямках. Ще в чотирнадцятому заблочила багатьох своїх «рідних», що проживають в болотляндіі. На жаль, маю багато колишніх однокласників, що також свого часу виїхали туди, і просто не мала часу все те вичищати. Але якщо продовжаться скарги на публікації, знайду і вичищу. Якщо тобі норм жити серед вбивць, і твою трепетну душу ранить лише те, що українці бажають вам бумерангу в кожну хату, то, мабуть, щось не те з твоєю совістю. Але ж до тебе не дійде, правда ж?
День одна тисяча чотириста тридцять перший
Московити продовжують гатити по Києву, намагаючись зробити столицю непридатною для життя. Потрапило сьогодні на очі відео з харківʼянкою, яка розповідала про те, що в Харкові люди переживають те саме: в квартирах трохи вище нуля, немає води і світла, але закінчила вона своє відео словами «хрін ви нас зламаєте, ламалка не виросла». Краще і не скажеш. Ми вже стільки витримали, витримаємо і це. Низький уклін всім, хто працює над поверненням в оселі води, тепла і світла. Співчуття родині загиблої під час нічної атаки. Всім нам сил.
День одна тисяча чотириста тридцять другий
Країни-партнери одна за одною передають Україні генератори, щоб підтримати нашу енергетичну систему. Звичайні люди відкривають збори і збирають мільйони, аби долучитися до допомоги. В Києві різні заклади погоджуються працювати цілодобово, аби людям було куди прийти зігрітися і випити гарячих напоїв. На вулицях розгортаються пункти незламності, де вже можна й переночувати. І хоч знову майже десять годин без світла, а в кімнаті холодно, така підтримка зігріває. Ну а московити колись зрозуміють, що їх «геніальний» план заставити людей вимагати капітуляції, аби була електрика і опалення, не просто провалився, а мав зворотній ефект - ми лише дужче почали їх зневажати.
День одна тисяча чотириста тридцять третій
Вже майже добу без виключень світла (якщо не наврочу, звичайно). Що помітила: праве око сіпається, коли холодильник перестає дзижчати, - весь час здається, що світло вимкнули. Головне, коли за вікном шахед дзижчить - не смикається. Бо що? Бо треба, щоб інтернет працював. Шахед, то (принаймні поки що) повз проходяще, а світло - то так, то може і на дві доби вимкнутись. Батарея одна так і холодна. На всіх чат-ботах можливостей подати заявки вже нема. Телефони - то взагалі можна й не намагатися. Зробила хід конем - подзвонила нашому сантехніку напряму. З ним скоріше питання вирішимо. Зробила для себе висновок: з жеківськими треба дружити. Мабуть, тепер колекціонуватиму номера всіх: сантехніків, електриків, двірників, хто там ще може чим допомогти. Взагалі, мабуть, в старості мене молодь вважатиме троха поіхавшою ексцентричною бабкою, з запасами їжі, води, свічок, пледів, автономних ліхтарів і зарядних станцій, і повним блокнотом телефонів працівників ЖЕКу. Могла б, ще й укриття під домом би побудувала. Шкода, що в багатоповерхівці такий фокус не пройде.
День одна тисяча чотириста тридцять четвертий
Трамп заявив, що між Україною і московією відбуваються дуже хороші речі. Дай, думаю, подивлюся, що я упустила. Одеса - влучання у житловий будинок. Загиблі і поранені, рятувальні роботи тривають. Броди - влучання по газодобувному обʼєкту. Пожежу гасять весь день. Харків - влучання в енергетичний обʼєкт. Сумщина - московити вбили подружжя, яке намагалося евакуюватися. Харківщина - московити дроном влучили у пасажирський потяг. Наразі пʼятеро загиблих. Зашибісь, які хороші речі відбуваються. Бумерангу в кожну московитську хату. Хто з добром до нас полізе, нехай добра й відгрібе.
День одна тисяча чотириста тридцять пʼятий
Завтра Київ має перейти на графіки відключень світла. Не зовсім справедливі. Не зовсім точні. Не зовсім передбачувані. Але вже якісь. Насправді, лише ті, хто пожив без графіків, можуть зрозуміти наскільки ж класно їх мати. Сьогодні зловила себе на думці, що я стала схожа на Юлю Тимошенко, бо щоразу, коли заходжу в ліфт, хрещуся і кажу «Госпаді дапамажи». Поки що не застрягала. Але графіків вже дуже хочеться. Хоча знову скоро прийдуть морози, а з ними - нові обстріли, тож, мабуть, музика гратиме недовго.
