2 травня Старокостянтинів попрощався зі своїм земляком, захисником України Бондарем Романом Олександровичем. Війна забрала ще одного Героя, який боронив нашу країну там, де тривають найзапекліші бої за кожен метр української землі.
Роману було 36 років. Дитячі та юнацькі роки хлопця минули у Старокостянтинові. Початкові класи він закінчив у першій школі, далі навчався в ЗОШ №5.
Рома був дуже обдарованим – гарно малював, займався різьбленням по дереву та ремонтами. Був начитаним, любив історію, захоплювався медициною. Він про це багато розповідав. З ним було про що поговорити.
Про це розповіла журналістам газети мама загиблого Світлана Леонтіївна Бондар.
- У нього було багато друзів. Роман мріяв стати архітектором. Але не судилося, тоді не було змоги вчитися, а тепер жалкую про це – каже Світлана Леонтіївна. З усіма умів знайти спільну мову, був тактовним, умів змовчати, коли потрібно. Роман був таким, що за що б не взявся, те мало вийти ідеально. Зайнявся ремонтами, навчився усьому новому і ніколи не зупинявся на досягнутому. Він дуже любив, щоб усе було гарно. А ще усім допомогти. Я знаю, що він багатьом просто так, безкоштовно, робив ремонти, - такий був, наш Роман…
А для мане Рома був найкращим сином. Часто казав: «Мамка, я вже чоловік, я вже дорослий, я все розумію, я тебе люблю».
До війни Роман проходив військову строкову службу, був зв’язківцем. Та військовим себе не бачив.
А у перші дні повномасштабної війни, нічого не сказавши рідним, пішов до військкомату.
- Перед самою війною мав їхати на роботу за кордон. Раніше він вже працював в Польщі, потім в Швеції. Робив там ремонти, збивав меблі, і ось знову зібрався..., натомість пішов захищати Україну, - згадує Світлана Леонтіївна. - Я його так просила: може зачекай трохи, не поспішай служити. Але він мені відказав: «Коли у мене народяться діти, що я їм скажу? Все буде добре».
Роман служив в роті охорони. Був стрільцем.
Роман гарно готував, а тому взявся куховарити. Хотів, щоб його побратими були ситі, - ділиться спогадами мама.
- Він дуже любив щось приготувати і порадувати інших. Пельмені, риба фарширована, голубці, борщ, - усе умів.
У лютому 2023 року Роман уже знав, що поїде на фронт. Але спершу їх відправили в Львівську область. Це була наша остання зустріч. Син тоді зробив спільне фото на пам’ять.
- У той останній вечір ми довго розмовляли. Він прийшов з другом, багато говорили, жартували, вечеряли.
А в березні Роман скинув матері фото, де він уже біля Авдіївки. Відтоді телефон жінка не випускала з рук, щохвилини чекаючи звістки від сина.
- З Ромою спілкувалися через «сигнал». Він мені казав: «Мамо, не хвилюйся, я ж не їду туди, щоб загинути, побачиш, ми їх усіх виженемо. Хто як не ми!».
На передовій майстровитий хлопець першим взявся усе облаштовувати. Хвалився мамі, який вони з хлопцями бліндаж зробили, яка у них кухня, перекриття і все інше.
А ще Світлана Леонтівна згадує, як Роман зателефонував і розповів про те, як витягував бійців після обстрілу.
- Він так кричав, це було для нього жахливе потрясіння!
Її остання розмова з сином була про тепловізор.
- Якось син зателефонував і сказав, що їм дуже потрібен тепловізор, що однієї ночі їх розбудили місцеві і показали, звідки чекати небезпеки. Ми почали збирати кошти і купили його. Наша остання розмова була про тепловізор, про те, як його доставити до них.
Стрілець Бондар Роман Олександровича загинув 27 квітня 2023 під час обстрілу. А він так хотів, як усі там хлопці, повернутися з перемогою додому…
У Романа залишилася мама, сестра та двоє племінників.
Багато добрих справ він міг здійснити в житті, але не встиг.
Доземний уклін захиснику України! Вічна шана. Вічна подяка. Вічна пам'ять.
