Чому, ну чому не всі європейці розуміють як болить сьогодні Україні? Чому підтримка деяких держав, що є членами Євросоюзу, здається такою повільною? Хіба є час на роздуми і сумніви, коли у нас війна і щодня гинуть люди?
Ці незручні питання від початку повномасштабного вторгнення росії часто спадають на думку українцям. Тай пояснень тому ми знаходимо доволі, забуваючи про те, що й самі, від 2014 року, коли рф прийшла на Донбас, попри війну під боком, на нашій території, у більшості жили і насолоджувалися звичним життя, знаходячи час на гучні святкування і яскраві подорожі.
Тепер хочемо змін від європейців, які між тим дали прихисток і фінансово підтримали уже мільйони українців.
Я ставлю крапку у своїх роздумах.
Далі буде розповідь про країну, у якій в силу власних обставин мені випало провести яскравий тиждень в серпні і знайти відповідь на ці та інші запитання. Це Німеччина.
Перше враження
Дві доби у повному людьми двохповерховому автобусі, 12-годинна зупинка на українсько-польському кордоні, хвилюючі розповіді тих, хто біжить від війни, і я у місті призначення – старовинному Фрайбурзі, що розташований на південному сході Німеччини.
Здається, тут більше світла і по-інакшому сходить сонце.
Багато полів, виноградники, парки, неймовірний простір і спокій, який наче дзвенить у повітрі. У далечині видніються гори. Краєвиди ще ті! За 60 кілометрів південніше Швейцарія, за 40 – французьке місто Кольмар.
Від побаченого перехоплює подих. Хочеться зупинитися і відпочити. До речі, саме так роблять тутешні мешканці. Вони йдуть у поле, лягають у траву і дивляться як сідає сонце чи наливається виноград. Часто беруть з собою пляшку вина, і крізь скло бокалу, а не через екран телевізора чи гаджета, дивляться на світ
Так проводять свої вечори жителі Фрайбурга
Мені здалося, тут у кожного є велосипед, а у декого й не один. Українці, котрі мешкають у місті, жартують: є ризик, що вас переїдуть… але велосипедом. Вже зранку, перед роботою, німці одягнувши шлеми та інше захисне спорудження, виїжджають на прогулянки.
А свої відпустки вони проводять, обов’язково подорожуючи родинами – хтоcь їде на Балтійське чи Північне море, хтось у інші країни Європи.
День Незалежності України у Фрайбурзі
Фрайбург несхожий на міста північної Німеччини, де мені доводилося бувати. Він яскравіший і подібний на кольорову філігранну скриньку. Особливо його історична частина, де возвеличується Фрайбурзький кафедральний собор. Головна історична пам'ятка міста, 116 метрова вежа церкви, яку швейцарський історик Якоб Буркгардт назвав найкрасивішим шпилем на планеті, будувався протягом 300 років, з початку XIII до початку XVI століття. Будівля дивовижним чином вистояла під час Другої світової війни, переживши бомбардування у 1944. Тоді вежа зазнавала сильних коливань, але завдяки своїм конструктивним особливостям втрималася.
Фрайбурзький кафедральний собор просто вражає!
На багатьох старовинних і сучасних приміщеннях – українські прапори. Я приїхала до Фрайбурга напередодні Дня Незалежності України, тож думала, що будинки прикрасили лише нещодавно, але від українців дізналася – ні, наші прапори височіють на адміністративних приміщеннях постійно, на знак підтримки українського народу.
На багатьох будівлях прапори України
До речі, мені вдалося побувати на багатолюдному мітингу, організованому у Фрайбурзі 24 серпня. Й не думала, що це буде так хвилююче. Люди з українським прапорами, у вишиванках, сльози в очах, виступи дітей з Миколаєва, Харкова, Очакова, Херсона…
Під час мітингу, якийорганізовали у Фрайбурзі 24 серпня
«Нашого цвіту по всьому світу, а в душі лишень одна Українонька моя!» - ці слова музиканта Мирослава Венгеля забриніли у серці невимовною тугою.
Тут усе по-іншому
Але ще трішки про колоритне місто, його мешканців, особливі традиції. Мені здалося, що Фрайбург – це місто морозива. Лотки з різнобарвною смакотою тут всюди. Кажуть, так склалося історично - після війни напівзруйновані приміщення викупили італійці, які розпочали виготовляти морозиво за своїми рецептами.
Виграли всі – морозиво тут таке смачне, що я не втрималася і наїлася його, здається, на півжиття… Між тим на мороженицях та інших магазинах немає великих видних реклам та вивісок. Усе дуже лаконічно, бо мовляв, покупці і без реклами знають куди йти за найкращим.
Такі тут дитячі майданчики. Порівняйте з нашими!
Нехай так. Але дитячі майданчики мене не здивували, а просто приголомшили. По-перше, вони сірі. Так-так, просто сірі, а не кольорові. По-друге, вони здалися мені небезпечними, і не лише для малюків. Посудіть самі: посеред ігрової локації високі кам’яні сходинки, що ведуть на вузький майданчик уверх, а далі – униз. Уявила, як маля долає цей шлях і стало моторошно. І крута металева гірка на додачу.
Це теж частина дитячого майданчика. Як вам такий атракціон?
Вам цікаво як пояснюють те батьки-німці? Кажуть, що дитина має отримати свої перші маленькі травми, аби навчитися бути обережною. Ух! Хоча по факту картина наступна: на тих дитячих майданчиках не людно, а коли тут і з’являються дітлахи, то завжди під пильним наглядом батьків.
За 60 кілометрів південніше Швейцарія, за 40 – Франція.
Українці, що віднедавна поселилися у Німеччині, часто скаржаться на довгі процедури оформлення документів. І це справді так. Наприклад, щоб отримати картку для зарахування коштів, потрібно чекати кілька тижнів, при цьому спочатку вам надішлють саму картку, а через певний час (день-два) пін-код до неї. Державні установи тут «люблять» листуватися. Ніяких соціальних мереж, лише паперові листи, або у особливих випадках листування емейлом. Особлива тема – терміни. Це зустрічі, на які ви повинні прийти лише у призначений час – до годин і хвилин! Оформлення документів здається нам і справді довгим, але в усьому існує порядок і німці витримають його за будь-яких обставин.
На гостини до німців
І все ж ніякі зовнішні спостереження не познайомлять вас з країною краще, як особиста зустріч з її мешканцями. Мені випала нагода зустрітися з родиною Вільфреда та Корнелії Веберів. Подружжя займається біотехнологіями. Вілфред – професор Фрайбурського університету, Корнелія працює у біотехнологічній компанії у Швейцарії.
Вебери мають трьох дітей: старший син Мартін уже студент, а син Карстен та донечка Ізабелла навчаються у школі.
На гостини до Веберів ми йшли не з порожніми руками - приготували для них класичний червоний борщ та українські вареники. Натомість господарі дому пригощали нас молочним пудингом з фруктами. Смакота!
Родина Веберів
Німці не стримували своїх емоцій, коли спробували українські страви. Раділи мов діти і просили добавки. А між тим за келихом сонячного вина ми розмовляли про Україну…
Вільфред зізнався: про нашу державу вперше почув у 2014 році – під час Революції Гідності та анексії Криму. Він одразу зрозумів, який авторитарний тиск чинить росія на український народ, і ціль тут одна – розтоптати майбутнє вільної держави! Тепер, каже, щодня читає новини про війну в Україні, дивується хоробрості й вправності наших воїнів та незламності українців. Він вірить у те, що росія не отримає своє і програє!
До речі, у сім’ї проживає школярка Белла з Бразилії, яка потрапила у Фрайбург по обміну. Саме у неї запитуємо: а у чому особливість німців, чим вони вирізняються з-поміж інших? Дівчина посміхається і зізнається: німці більш чесніші перед собою та іншими. Це не завжди зручно. Ось, наприклад, коли у Бразилії тебе кудись запросили, а йти не хочеться, одразу видумуєш безліч причин. А німці просто скажуть: «ні, не маю бажання».
А дружина Вільфреда Корнелія додає: жінки у Німеччині феменістки, у них завжди є своя думка, і завоювати їх нелегко.
- Ви інші, ви м’якіші, більше прислухаєтеся до думки чоловіка! - усміхається Корнелія.
Вільфред розповідає, що деякий час подружжя проживало у Швейцарії, і не раз помічало відмінності між країнами та їхніми людьми. Швейцарці – жителі маленької держави - більше ініціативні, вони часто приймають важливі рішення для свого майбутнього разом. Німеччина - велика країна, так склалося, що народ тут звик до централізованих рішень влади.
- Німці люблять жалітися на те, що їм не подобається, але коли спитаєш, а що ти можеш зробити для цього, відповідь очевидна: «Хто, я? А чому я? Нехай уряд вирішує!»
У Німеччині дуже важливо бути дисциплінованим, всі переживають, щоб не було зайвого ризику, тому тут страхують все що завгодно. Є навіть страхування на професійну діяльність, це розповсюджено у лікарів: наприклад, якщо лікар завдасть шкоду пацієнтові, страхові кошти відшкодовуються. Німці постійно переймаються тим, щоб отримати гарну освіту і пристойну роботу. Але останні 5-10 років така тенденція змінюється, люди стають більш розслабленими, хочуть відчути смак життя. Корнелія розповідає, що німці люблять планувати наперед свій день і свій тиждень. Ось як у Німеччині зазвичай домовляються про зустріч: «Давайте зустрінемося через тиждень о 15.30 і посидимо до 17 години, в мене є лише півтори години вільного часу». Для німців є звичним планувати життя таким чином.
Куштуючи німецький десерт і милуючись картинами на стінах вітальні, запитую: а у чому сенс життя? Вільфред та Корнелія відповідають не одразу. А подумавши, кажуть, що він у пошуках себе, в піклуванні про близьких, у бажанні зробити світ кращим. Тай взагалі, додає Вільфред, на кожному етапі життя пріоритети змінюється: спочатку це була кар’єра, подорожі, пізнання нового, а з народженням дітей турбота про них.
У їхньому затишному будинку багато картин з природою та птахами. Подружжя каже, що у кожному німецькому будинку є витвори мистецтва. Німці люблять і цінують мистецтво, а природа, тварини, птахи створюють гармонію, якої шукає кожен.
Тут переймаються екологією, мабуть тому парки схожі на наші ліси, дерева не чіпають!
Тут взагалі дуже переймаються екологією, мабуть тому німецькі парки схожі на наші ліси з облаштованими доріжками для перехожих та велосипедистів, бо дерева не зачіпають.
За тиждень я повертаюся у свою неспокійну Україну. Вона зовсім, зовсім інша, хоча і природа неповторна, і краєвидів яскравих доволі. Чекаючи автобуса, думаю про те, як хочеться додому. Цікаво, назад теж не буде вільних місць? Чи в Україну з Німеччини, де війна і небезпека, людей їхатиме менше? Невдовзі серце завмирає від почуттів: вільних місць не має, українці їдуть додому, все у нас буде добре!
А Фрайбург залишається теплим сонячним куточком, де знайшли тимчасовий прихисток мої рідні харків’яни. Cподіваюся, і вони зовсім скоро повернуться в Україну!
