Навіть у важкі часи, коли немає можливості подорожувати та здійснювати мрії, можна знайти розраду. Вона - у читанні. Пропонуємо добірку цікавих книжок, щоб наше воєнне літо пахло подорожами, пригодами та романтикою.
Художник, який малює море; дівчина, що потерпає від емоцій, які наступають на неї звідусіль і змушують лякатися навіть власних кроків ; професор, який пише листи уявній коханій і одне за одним складає до шухлядки; жінка, як зрадила свого чоловіка й приїхала до моря приборкати пристрасть… Усіх їх об'єднує готель «Альмаєр», а ще «одне-єдине слово, однак по-своєму безмежне, навіть чарівне, нестерпно просте» – Море.
Якщо ви так само, як і герої Барікко, потребуєте лікування морем, «омивання у хвилях» – не чекаючи, поринайте у морські обійми книжки, адже море тут з перших сторінок хлюпочеться через край.
Жінка втратила матір, шлюб, а з тим і бажання жити. Щоб врятувати себе та знайти новий сенс життя, вона вирушила в небезпечну подорож. Майже 2 тисячі кілометрів через пустелю та засніжені гори точно загартували характер. Та чи допомогли почати нове життя?
Чутлива розповідь маленького хлопчика, який живе в маленькому містечку. Книга складається з декількох історій, які відбуваються з хлопцем протягом трьох літніх місяців. Ці історії - спогади про рідних, про відчуття життя, про любов до близьких. Літні пейзажі і атмосфера допоможуть читачеві знайти хороше і позитивне навіть в найпохмурішому дні.
О, ця книга для любителів романтики, Парижу і подорожей.
Жан Одинак власник книжкової баржі «Літературна аптека» точно знає, як вилікувати почуття, що не вважаються захворюваннями й не діагностуються лікарями. Адже він читач душ, тож кожному покупцеві добирає книги, які якнайкраще впораються із завданням вилікувати людський смуток, тугу чи зневіру.
Єдиний, кого Жан не може зцілити, це він сам. Душевні терзання від спогадів про Манон, котра покинула месьє Одинака двадцять один рік тому, розбили йому серце і досі тривожать душевні рани. Усе, що вона залишила, лист, який Жан ніяк не наважується прочитати.
Софія з бабусею і татом проводять літо в хатинці на острові, оточені природою і майже на безлюдді. Тут неспішно минають дні, узбережжя обвівають вітри й оминають рибацькі човни, вряди-годи навідуються нечасті гості, а морем до берега прибиває залишені кимось «скарби». Бабуся з онукою вибираються на прогулянки і говорять про все на світі: про птахів і квіти, про Бога і страхи, про ночівлю в наметі, забобони, нестерпних родичів. І хоч вони й словом не згадують про найважливіше: про смерть мами і самотність, — любов і взаємне прийняття пронизують кожну хвилину їхнього маленького затишного літа.
Її Бабуні – сімдесят сім, і вона неймовірно шалена – якщо вважати шаленством, приміром, стояння-на-балконі-й-обстрілювання-перехожих-із-рушниці-для-пейнтболу. А ще бабуся для Ельзи найкращий – і єдиний – друг. Щоночі Ельза ховається
від світу в бабусиних історіях про Країну-Спросоння та Королівство Міамас, де ніхто не
мусить бути «нормальним». Та коли Бабуня помирає й залишається жити лише в листах,
написаних до тих, перед ким вона відчувала провину, – ось тоді й починається найбільша
Ельзина пригода… «Моя бабуся просить їй вибачити» – книжка про життя: сумне й смішне, болюче й захопливе водночас, а також про одне з найважливіших прав людини – право бути
інакшим.
Каміно-де-Сантьяґо, або ж дорога святого Якова — це 900 кілометрів пішки з наплічником на спині через усю Іспанію до міста Сантьяґо-де-Компостела і до мису Фіністерра — Кінця Землі. Це унікальний досвід, який авторка книжки переживає разом зі своїм чоловіком. Стан перебування у дорозі, фізичні й моральні зусилля, без яких не подолати такий шлях, знайомства з людьми з різних країн, що вирішили пройти Каміно, історії людей, яких можна було би зустріти тепер і багато років тому, — про все це можна прочитати у книжці «Дорога святого Якова».
