Ще недавно Павло Анатолійович Кірсов грав у муніципальному духовому оркестрі Старокостянтинова та керував гуртком духового оркестру у міському Центрі дитячої та юнацької творчості.
Він завжди знаходив спосіб подарувати людям радість і натхнення. Єдиному чоловіку у творчому колективі ЦДЮТ в 2020 році навіть довелося перевтілитися у Санта Клауса і відпрацювати новорічним героєм на численних ранках та святах.
А сьогодні Павло - військовослужбовець однієї з частин Старокостянтинівського гарнізону. Повномасштабна війна внесла свої чорно-білі корективи у життя кожного з нас. Та хоча старокостянтинівець і служить у лавах ЗСУ, дуже мріє повернутися до своєї улюбленої справи - гри на духових інструментах та роботи з дітьми.
Як воно: від музики до війська, - про це та багато іншого спілкуємося з старшим пожежним пожежної роти другого взводу, другого відділення, старшим сержантом в/ч 4009 Павлом Анатолійовичем Кірсовим.
Купив білет і закохався!
Павло родом із Дунаєвеччини, він народився у селищі міського типу Смотрич. Хлопець змалку захоплювався музикою, тому після закінчення школи обрав для себе навчання у Кам'янець- Подільському училищі культури (тепер - коледж культури та мистецтв).
Перше місце роботи Павло знайшов у Красилові, де працював методистом оркестрового жанру районного будинку культури. А у наше місто на Случем привела чоловіка зустріч із диригентом військового оркестру Старокостянтинівської військової частини 4009.
Тут, у Старокостянтинові, окрім улюбленої справи, знайшов більше - свою долю. З дівчиною Тетяною він познайомився у міській маршрутці, де вона на той час працювала кондуктором. Каже, передав на білет, подивився в очі й закохався.
"Невдовзі ми з Танею зрозуміли, що у нас дуже багато спільного. Бо хоча її спеціальність і не виглядала творчою - закінчила технікум кисломолочних продуктів, - насправді вона дуже талановита. Моя дружина гарно співає, чудово малює і створює поробки з природних матеріалів. У свій час вона не мала можливості реалізувати свої здібності. Її мама дуже багато працювала, а батько рано помер … Та мені здається, я зумів їй дати те, чого не знала сповна - тепло родинного вогнища, уміння цінувати кожну мить. А вона подарувала мені найдорожче - чудових діток!" - з теплотою розповідає про свою кохану Павло Анатолійович.
Невдовзі у їхній молодій сім'ї заграла особлива мелодія щастя - народилася донечка Дарина. Тепер їй 18. Вона закінчила дитячу музичну школу по класу фортепіано і школу N3 із золотою медаллю, а тепер - студентка Київського політехнічного університету. А потім родина по-повнилася й синочком, їхній Богданчик уже першокласник. Він гарно інтонує мелодії, має чудовий музичний слух, та ще й, як мама, гарно малює!
5 років Павло служив по контракту на посаді артиста ІІ категорії військового духового оркестру, де грав на трубі. А коли у 2006 році оркестр розформували, вирішив податися на заробітки. Працював на будівництві в Києві, а потім вже у Старокостянтинові - на молокозаводі, пекарні "Сидір Хліб". Та хоч і уміє працювати руками, зрозумів: це усе не його.
Душа просила музики!
Коли у 2008 році Василь Муляр запросив Павла до муніципального оркестру, з радістю погодився. А невдовзі Павло Анатолійович почав вести гурток духового оркестру у колишній п'ятій школі, а далі почав працювати у районному центрі дитячої та юнацької творчості, музичним керівником у Великочернятинській школі. Вихованці Анатолія Кірсова натхненно вивчали гру на духових інструментах і брали участь в обласних конкурсах.
"Пам'ятаю, коли я ще працював у п'ятій школі, ми з учнями мали їхати на обласний фестиваль. Я попросив директора знайти транспорт і у призначений день зібрав дітей біля школи. Згодом мені повідомили, що машини немає, і я з розчаруванням сказав дітям, що ми на фестиваль не їдемо. Та мої учні не розходилися. Їхні руки потягнулися до інструментів, і ми усі разом дві години підряд грали концертну програму біля Меморіалу Пам'яті. Хтось навіть розкрив футляр, і перехожі почали кидати туди гроші. Це був 2009 рік. "Награли" тоді мої хлопці аж 100 гривень, і були такі горді за свою творчу зароблену копійку! Тепер вони дорослі: хтось служить у війську, а хтось таки пов'язав своє життя з музикою. Та коли я зустрічаю їх на вулиці, завжди посміхаюся і згадую той момент, як принесли мені і мою "долю", а я, звісно, розділив її між дітьми - на морозиво!" - щиро ділиться уже далекими довоєнними спогадами Павло Анатолійович.
Він згадує, як грав роль у виставі "Сватання на Гончарівці", яку ставили у Великочернятинському будинку культури, і як одягнув кожух та бороду Санта Клауса.
"Якби зараз була така можливість, я б з радістю зіграв для дітей новорічного персонажа!"
У 2016 році Павло познайомився з директоркою Старокостянтинівського міського Центру дитячої та юнацької творчості Ларисою Володимирівною Шерстобітовою. Тоді у центрі не було гуртка духового оркестру. Але музикант запропонував їй навчальну програму і зумів заці-кавити пропозицією. Відтоді і до великої війни він працював у міському ЦДЮТ.
"Справа пішла, у перший рік я набрав п'ять дітей, далі більше, ми багато працювали, приду-мували веселі заняття, перед війною навіть почав створювати методичний посібник з вправа-ми для встановлення виконавського дихання з використанням іграшки повітряний м'яч… А роль Санта Клауса я зіграв у 2020-му…
Був тоді єдиним чоловіком у жіночому колективі, то ж коли запропонували, розгубився: чи зумію? Але у свій час я запам'ятав слова Василя Муляра: ти ще сам не знаєш на що здатен! І я погодився. Дівчата підібрали мені костюм, бороду, навели густі брови й червоні щоки, я увійшов в образ і… вперед! Два тижні ми з колективом виступали на дитячих ранках у садочках та школах! І знаєте, що я думаю: якби зараз була така можливість, я б з радістю зіграв для дітей новорічного персонажа. Так хочеться, щоб у цей важкий час вони були хоч трохи щасливішими!" - ділиться щирими думками Павло Кірсов.
"Я мрію створити у Старокостянтинові дитячий духовий оркестр!"
Чоловік мобілізувався на початку війни - 1 березня 2022 року. Потрапив до військової частини, де у свій час грав в оркестрі. Але тепер було не до творчості: тож працював у війську старшим майстром, слюсарем, а зараз - у званні старшого сержанта обіймає посаду старшого пожежного пожежної роти другого взводу, другого відділення частини 4009.
За словами Павла, вже під час війни він спробував записатися до бойової бригади, та за станом здоров'я його повернули назад. Та й наша розмова відбувається у військовому шпиталі, де Павло лікується після перенесеної операції.
До сьогодні чоловік час від часу грає у муніципальному оркестрі. На жаль, не з радісних приводів.
"Якось командир частини Володимир Богуцький запитав, яка допомога мені потрібна. Я відповів - "не треба нічого, тільки дозвольте грати в оркестрі, коли ховають Героїв!" - з сумом каже музикант.
Насправді він дуже хоче, щоб настав мир. Мріє повернутися до улюбленої творчої справи та створити у Старокостянтинові дитячий духовий оркестр, який би зазвучав на рівні області.
"Гра на духових інструментах має ще й лікувальний ефект. Вона корисна для тих, у кого є проблеми з диханням. У США був такий випадок: чоловік, якому вирізали одну легеню, почав грати на трубі і розвинув іншу так, що вона стала працювати за двох", - розповідає про користь музики Павло Анатолійович і упевнено додає: "Музика - ось моя справа, але сьогодні я корисний для війська. Тому дуже вірю, що після перемоги знову звучатимуть мелодії нашого дитячого оркестру, наповнюючи серця людей надією і теплом", - щиро говорить музикант.
