Дмитро Алабугін — 23-річний режисер і засновник кліпвиробництва «Сонце» з документальним проєктом «Земля». Він народився й виріс у Старокостянтинові. Саме тут було закладено ґрунт його творчого шляху.
Звернутись до коріння: «Коли я був маленьким, у мене була мрія…»
Учнем Дмитро весь час вагався між тим, чи не перевестися з ліцею ім. М. С. Рудяка в 9 школу. Вона була більш гуманітарна й цим його дуже приваблювала.
«Я не відчував себе частиною свого класу, але викладачі стали центром опори для мене: вчителька світової літератури писала зі мною МАН; класна керівниця дала можливість на її уроках навчатися тому, що я хочу, і хвилюватися, що на математиці мене викликають до дошки. Я дійсно вдячний викладачам, бо вони дали мені скрізь кущі типічної школи прокласти шлях саме туди, де я є зараз», — ділиться спогадами молодий режисер.
Життя в нашому місті залишило на Дмитрові слід, який помічають люди навколо нього. Минулого року він вперше привіз друзів до рідного Старокостянтинова. Тоді, прогулявшись історичними пам’ятками, їм раптом стало зрозуміло, чому в Дмитра «така казкова натура».
«Поїздивши різними місцями, ти бачиш, що багато міст не мають такого затишного шматочка — вони просто панельки. Погляд зі сторони дав мені зрозуміти, що Старокостянтинів — дійсно маленький, казковий куточок», — радіє Алабугін.
Після школи Дмитро закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю «Міжнародні відносини». Каже, що його цікавила історія та політика.
«Навчаючись, я вперто, майже років 5, товкся головою у Львові як фотограф,. Це не давало мені того результату, який я хотів», — зізнається режисер.
Та, незважаючи ні на що, він завжди наслідував свою дитячу мрію.
«Коли я був маленьким я хотів, щоб по всіх телевізорах світу показали мене, а я сказав би якусь промову, яка мала б зробити світ трішки кращим. Та якось закрутилось, що ця така наївна дитяча історія дійшла до того, що я тепер говорю як режисер, доносячи свої думки через екран», — ділиться спогадами Дмитро.
Змінив усе випадковий підробіток у Києві в 2021 році. Про той день Дмитро згадує так:
«Це була найдовша робота в моєму житті — 23 години, практично доба. Я фотографував бекстейдж роботи над кліпом. Тоді я зрозумів: я настільки кайфую від атмосфери знімального майданчика, що готов провести там і наступну добу. Наче за 23 години змінилась фізика моїх нейронів, ключі мого мислення».
Згодом у Львові Дмитру поталанило потрапити на створення ще одного кліпу — вже для Альони Альони. Там він знову мав нагоду спостерігати за професіоналами й після цього твердо вирішив, що настав час зняти свій перший кліп. Просто спробувати: для душі, а не грошей.
Закінчуючи бакалавр міжнародних відносин, Алабугін зізнався собі, що хотів піти у сферу кіно. Та він зрозумів, що його тодішніх знать не вистачало:
«Можу знімать, але то з гімна та палок, об'єктивно».
Тому за порадами знайомих Дмитро вступив до Української кіношколи при FilmUA. Із першої спроби він не пройшов, але він не зупинився: присвятив цей рік виробництву вже оплачуваних кліпів. Наступного року спробував знову — і його взяли. Тоді ж переїхав до Києва.
Батьки Дмитра доволі скептично дивились на те, що він робив:
«Писав книгу у школі — ну, дитина щось там собі робить. Те, що я фоткав — раді Бога, шось собі клацає. Міжнародні відносини — це для них було щось зрозуміле, чітке та пристижне. Вони, гадаю, сприймали творчість скоріше як хобі, аніж серйозно. Хоча коли я приїжджав до Старкону, у батька в машині грали пісні, на які я знімав кліпи. Ну, не буде тато слухати Кажанну просто так! Зараз мама скидає мені відео, коли мої кліпи крутяться на мільйон переглядів. Звісно, я чую, що вони горді за мене».
Новий етап життя: «Режисер»
Виробництво «Сонце», засновником і режисером якого є старокостянтиновець Дмитро Алабугін, знімає «живі, людські історії, а не манекенні, пластикові кліпи». Він та його команда працюють, мов добре налагоджений організм, який постійно генерує нові ідеї, щоб трьохвилинне відео могло зачепити серця глядачів.
«Наразі ми націлені на залучення більшої кількості артистів та роботи з великою рекламою», — наголошує наш гість.
Але на кліпах молодий режисер не зупинився. Одразу за Сонцем народився документальний проєкт «Земля»:
«Земля — це про наших людей, щоб показати, що ми всі різні, але в цьому наше багатство. У чатах люди обговорюють, як ми одне одного засіраємо, а Земля — це піти у зворотній бік; показати, які ми дивовижні».
Витачів, фестиваль «Шипіт», Пласт та гуцульське Різдво— кожен випуск можна подивитися на ютубі проєкту «Земля».
«І наступний випуск з Маланкою — то, взагалі, безумство».
Перше завдання, яке Дмитру дали на режисурі було зняти документальний фільм про свого одногрупника. Режисер зізнається, що виконав його просто жахливо, а куратор розніс парубка в пух і прах.
«З цього провального завдання і з'явився проект. Я зрозумів, що треба було дослідити не факти про нього, а щось всередині, що йому дійсно болить — нерв, про який він не захоче говорити. Тому що, коли людина виговорилась, коли приходить відчуття незручності — ось тут починається документальне кіно».
До того ж Алабугіну завжди подобалось подорожувати. Тож він зібрав хлопців та дівчат, що й на «Сонці» (їх четверо на «Землі») їхати у Витачів за першими історіями.
— Хто спонсорує проєкт «Земля»?
— Це все за наші особисті гроші. До цього в нас є один спонсор на патрвон, два на ютубі; трохи нам дають монетизація, реклама та монобанка. Але цим ми ще не покриваємо витрати. Натомість Київський фотопрокат і Трубат підтримали нас технікою та спорядженням, наприклад. Також проект піддається під інтеграцію різної реклами: речі, в яких ми ходимо; паливо, яким ми заправляємо нашу машину; їжу, що ми їмо.
Наприклад, під час зйомок останнього випуску ми втопили дрон. На дроні флешка з усіма матеріалами, з команди щось ніхто не лізе у воду. Хочу я, не хочу, але маю піти й забрати. Я знімаю штани й залажу в цю річку. Паралельно розумію, що мені зараз треба купити новий дрон. А я в трусах бренду, з яким ми співпрацюємо. Тож ми зняли ратування дорогу на відео й написали бренду з пропозицією реклами в обмін на дрон.
— Як Вам вдається поєднувати керування «Сонцем» та «Землею» одночасно?
— У цілому добре поєднується. Для Сонця мені вистачає послухати пісню, декілька днів пожити з нею, написати презентацію, зум з командою і день зйомки.Перший кліп з командою Сонця ми знімали за 4 тисячі гривень — зараз наші бюджети більше 5 тисяч доларів на роботу. Це просто ставатиме дорожчим, моя професійність буде рости та люди приходимуть вже за моїм баченням та досвідом, знаючи, за що платити. Чим далі, тим більше гонорар, і тим меньше мені потрібно брати проектів щомісяця.
— Що ще надихає Вас йти далі?
— Цінність кіно в тому, що у команді усі розмножують та приносять свої ідеї. Трьохвилинне відео, яке може виглядати, ніби десь можна було краще, насправді результат роботи багатьох людей, їх особистого, маленького мистецтва. Наприклад, для кліпу «Звичка» про стосунки, які стають тягарем, стилістка придумує одягти героїв в полосаті піжами, ніби тюремну форму. І тому Сонця би не існувало без усіх цих людей. Я один нічого з цього б не зробив.
Ось так у Старокостянтинові народилась історія режисера, який створює наповненні життям кліпи та знімає фільми про українських людей. Математична школа і факультет міжнародних відносин не змусили Дмитра Алабугіна відмовитись від творчості: навпаки, він став чітко усвідомлювати, до чого хоче рухатись.
Він багато падав на своєму шляху, але підіймався, щоб прийти туди, де його «наївна дитяча історія» стає реальністю. Режисер вдячний місту й людям, які підтримали і продовжують підтримувати його у цій нелегкій подорожі до мрії.
