Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 24 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День одна тисяча чотириста девʼяносто девʼятий
Чергове вбивство співробітника ТЦК. Немає слів просто. Краще б всі ці мамині черешеньки виїхали в двадцять другому і більше сюди не поверталися. Сидіти на митниці і займатися поборами - це, звичайно, не в окопі землю боронити. Сподіваюся тепер сидітиме пожиттєво. З такими «захисниками» дивно, що ще тримаємось.
День одна тисяча пʼятисотий
Київщина, Житомирщина, Харківщина, Херсонщина, Дніпропетровщина - кончені атакували сьогодні весь день і здебільшого житлові квартали. Всюди є загиблі й поранені, зруйновані житлові будинки. Неймовірно шкода тварин, які загинули у зруйнованій ветклініці у Чабанах. Єдиний промінь сонця - у московитів в тимчасово окупованому Криму розбилася чергова сушка. Але ж як це мало. Хотілося б, щоб кожен удар по болотах був точнісінько копією ударів по Україні. Іноді трішечки шкода, що ми дотримуємось правил і звичаїв ведення війни.
День одна тисяча пʼятсот перший
Сьогоднішня ніч на болотах знову видалась тривожною. На тольяті дрони навідались одразу на два хімічні підприємства, де виробляють синтетичний каучук, пластики, поліаміди, тобто всю ту базову хрінь без якої сучасна війна не дуже працює. Після візиту - пожежі, зупинки, обмеження, і трохи нервів у місцевих аборигенів, які не цікавляться політикою і звикли, що війна десь далеко. Дуже радує, що географія таких візитів вийшла вже далеко за межі прикордонних областей, адже самарська народна республіка - це вже глибокий тил. Той самий, який ще донедавна московити вважали недосяжним і безпечним. Схоже їм варто звикнути, що логіка війни змінилася: якщо звідкись їде ресурс для війни - туди рано чи пізно прилітають добрі українські птахи. І що важливо - кожен такий удар не про одноразову шкоду, а про накопичувальний ефект: мінус виробництво, мінус логістика, мінус воєнні спроможності. Ну і плюс ще одна ніч, внаслідок якої «все йде за планом» звучить трохи менш переконливо.
День одна тисяча пʼятсот другий
Партнери просять, щоб Україна не била по московитських нпз. Хвилюються через блокування Ормузькоі протоки. На мою скромну думку, ми б цілком могли піти на таку поступку. Просто просити треба по іншому. Наприклад, даєте пакет ракет до петріотів, щоб ми спокійно захищали своє небо. І зверху пакет дальнобійних ракет, без обмежень дальності. І домовляємось, що ми тиждень бʼємо куди завгодно, окрім нпз. Впевнена, що ми б знайшли чим задовольнитися. Через тиждень відновлюємо удари, ну або все повторюється - два пакети і ми розважаємось в інших місцях. Мені здається була б він-він ситуація. А то «не бийте». Ми може тільки розпалилися.
День одна тисяча пʼятсот третій
Пекельна ніч для Одеси. Московити знову атакували житлові будинки, внаслідок чого загинуло три людини, зокрема й дитина двох з половиною років. Дівчинка і не знала мирного неба. Я не знаю як ще знаходяться ті, хто вірить у відновлення дружніх стосунків з болотляндією. Як можна пробачити те, що вони позбавили дітей права на мирне життя і майбутнє?
День одна тисяча пʼятсот четвертий
Вечір перестає бути томним. То лякали зранку арєшніком. В обід - можливістю початку ядерної війни. Зараз вже підкотили новину, що бомбардувальники США, здатні нести атомні боєголовки, вилетіли до пускових. Ото сиджу і думаю: до роботи готуватися чи заповіт писать? А взагалі треба той заповіт після ядерки?
День одна тисяча пʼятсот пʼятий
США оголосили про повну перемогу над Іраном. Потім Іран оголосив про повну перемогу над США. Потім і ті і інші поновили удари. Згадалися слова когось з американців про нашу війну, мовляв давайте вже, підписуйте угоду, оголошуйте кожен собі, що ви перемогли і ми повісимо собі медальку, що зупинили сто пʼятисоту війну і нобелівську премію миру зверху. Мамкіни перемовники. Добре, що в наших хоч вистачає сили волі на такі розводняки не вестися.
