Війна, яка принесла нам стільки біди, відкрила українцям світ. Він став тіснішим, а Європа ближчою. Мільйони жителів українських міст та містечок невпинними ріками журби та болю побігли за кордон. Однією з країн, яка прийняла найбільше вимушених переселенців, стала Німеччина.
Моя розповідь про зустріч німкені, яка дала українцям із Харкова не лише прихисток, але й стала подругою та порадницею, та українця - воїна зі Старокостянтинова, який приїхав у коротку відпустку до своєї дружини й сина, і опинився у німецькому домі.
Еста Гертна та Любомир Полупан, що в інших обставинах могли б ніколи не зустрітися, роблять спільне фото під українським прапором, який воїн привіз для жительки Фрайбурга.
Воїн подарував Есті український прапор
Жовто-блакитний прапор, якому так щиро тішиться господиня - не перша українська річ у домі Ести. Тут кілька десятків книг про Україну та з творами сучасних українських авторів англійською, німецькою та українською мовами, а ще - вишиті подушечки, милі національні обереги, крихітні дрібнички, які мають причетність до такої здавалося б далекої для німкені країни.
Зауважу, що у домі Ести взагалі багато книг, картин, скульптур. Тут її особливий світ: фортеп’яно з вишуканими підсвічниками, на якому часто грає її 19-річний син Корнеліус та квіти у вазах, які обожнює 16-річна донька Лілі.
Син Ести Корнеліус потішив українців чудовою грою на фортеп'яно
Гість Любомир теж щиро здивований теплому прийому та обіймам. Але невдовзі, вгамувавши перші емоції від знайомства, вони сідають з рідними Любомира та Ести за круглий стіл, смакують приготовленою господинею вечерею та духмяним чаєм, і розмовляють. Не все вдається зрозуміти одразу, але між ними є вдалий перекладач - дружина військовослужбовця Ольга, яка досконало знає англійську. Та й емоції мають одну мову.
Далі найцікавіше – запис розмови між нашим земляком, військовослужбовцем Любомиром Полупаном та жителькою німецького міста Фрайбург Естою Гертна.
Любомир: Моя дружина так багато розповідала про Вас, але хочу почути, як кажуть з перших уст, – про Ваше життя, про Вашу родину…
Еста (поміхаючись): У нашій родині я найстарша з чотирьох дітей. Моя бабуся зі Словакії. Тобто я маю слов'янські корені. Інша частина моєї сім’ї зі сходу Польщі. Моя мама до 12 років відчувала на собі комуністичну систему. І хоч була дитиною, це неприємно запам’яталося.
У мене двоє дітей - 16 і 19 років. Десять років тому ми розлучилися з чоловіком. Але діти постійно зустрічаються з батьком, стараємося облаштувати все так, щоб один тиждень вони жити тут, а один з татусем…
Любомир: А що Вас пов’язує з Україною? Знаю, що Ваш батько працював на залізниці і приїздив в Україну потягом?
Еста: Так, мої батьки були в Україні у 2012 році. Вони так цікаво розповідали про вашу країну, що я теж вирушила до України у 2019, правда літаком. О, то були чотири незабутні дні у Києві! Я відвідувала музеї, храми, монастирі, книгарні…
Любомир: Це відтоді Україна з’явилася у Вашому серці?
Еста: Мені навіть соромно, що до якогось моменту я нічого не знала про Україну. А найбільше дізналася через особисту історію, - українця Петра, який живе у Німеччині вже довгий час.
До речі, ще від дідуся я знала, що є таке місто Одеса біля морі. Він був солдатом під час Другої світової війни і проходив через Одесу як військовий. Він завжди розповідав мені, як не хотів воювати, не хотів нікого убивати, і після війни, щоб не бути солдатом, змінив віру на свідків Ієгови.
В 2016 році я познайомилася з Петром і він ось за цим столом почав розповідати мені про Україну. Це було дуже цікаво. Петро розповідав як це - любити природу, вирощувати щось власноруч (квіти, навіть городину) на своєму подвір’ї, і це вражало! Я хотіла дізнатися більше про історію України, її регіони, особливо мене зацікавила Галичина.
Любомир: Петро був першим українцем, з ким Ви познайомилися ближче?
Еста: Так, і він розповідав дуже багато про трагічні сторінки вашої історії… Такі як Голодомор, наприклад! Я була шокована тим, що відбувалося, оскільки ніколи в школі по таке нам не розповідали. А Петру про голод розповідали його родичі, його пращури, в його сім’ї навіть так було заведено, що про це не можна було говорити зайвого, бо відправлять у Казахстан.
Любомир: У спілкуванні з Петром Ви зрозуміли у чому різниця між німцями й українцями і чим вони схожі?
Еста: Ні, Любомире, ні. Я не можу сказати, що є якісь відмінності. Кожна людина - це особистість. Наприклад, Петро мені здався людиною радянського типу. Людиною, яка шукає для себе всі можливості і намагається попри все їх не упустити. Це було трохи неприйнятним для мене. А коли я познайомилася з твоєю дружиною Ольгою та вашими родичами з Харкова, то побачила зовсім інших людей - з відкритим серцем, чесних, щирих… І тому це вже зовсім інше враження.
Любомир: На моїй руці - жовто блакитний браслет. Такий нині мають чи не усі воїни. Це наші обереги. Часто їх дарують нам дітки-волонтери. Але й у Вашому домі також багато речей пов’язаних з Україною! Це потреба чи це подарунки від друзів?
Еста: Так, звичайно, це і презенти від друзів, і те, що я хочу мати сама. Наприклад, купила картини, книги, навіть квіти, які ростуть в Україні, бо я хочу продовжувати українську традицію на своєму подвір’ї.
Любомир: Це насправді так зворушливо! А чи знаєте Ви наші українські традиції? Є якась спільність з німецькими?
Еста (сміється): Знаю! Якось дізналася, що раніше релігійні свята Ви святкували менше ніж ми тут. Читала, що на свята українські дівчата традиційно одягають віночки з квітами.
Лікар-гінеколог Естер захоплюєтся скульптурою і має свою майстерню
Любомир (жартує): А наречену у вас на весіллі крадуть?
Еста (цілком серйозно): Так, у Німеччині крадуть наречену, і наречений має заплатити за свою половинку викуп, ще й при цьому багато випити!
Любомир: Мені не надто хочеться говорити про війну, але все ж таки: сьогодні Ви слідкуєте за подіями в Україні? Що про оце все думаєте?
Еста: Думаю, і дуже сподіваюся, що Німеччина зможе надати всю зброю яка необхідна, аби ви виграли цю війну. Хочеться, щоб менше людей постраждало і настала ця така бажана Перемога. Знаєте, в своїй уяві я бачу Україну як букет квітів. Багато різних квітів, але всі вони поєднуються у прекрасний букет. Сподіваюся, що після перемоги Україна стане центром братерства і сестерства усієї Європи. І сподіваюся, що це станеться якнайшвидше, бо я дуже хочу дослідити кожен куточок України!
Любомир: А яка Ваша професія і яке захоплення, хобі?
Еста: Я - лікар гінеколог медичного центру, спостерігаю за жінкою від самого початку до вагітності і тоді, коли з’являються хвороби. До речі, дуже вірю у психосоматику, у те, що здоров’я жінки залежить від її психологічного стану. Тому цікавлюся цією темою.
Люблю малювати, створюю скульптури, трохи танцюю сальсу, танго та інші танці. Люблю музику, і знаєте - я феменістка!
Я є членом німецько-українського товариства, намагаюся приділяти цьому багато часу, іноді чергую в Українському центрі, буваю на виставках та концертах, стараюся робити усе, аби більше німців змогли прийти у цей центр і познайомитися з Україною. Якщо є час і настрій, люблю готувати, особливо якусь випічку…
Любомир: І як все це встигати?
Еста: Я достатньо освідчена для того, щоб не працювати на 100 відсотків свого часу. Тому знаходжу час на хобі та виховання дітей. О, на дітей насправді потрібно дуже багато енергії!
Еста з дітьми Корнеліусом та Лілі
Любомир: На вечерю Ви приготували смачні страви, які нагадують мені українські: битки - як мамині котлетки, картопляне пюре, тушковану капусту, бурячок… Готуєте українські страви?
Еста: Сьогодні я приготувала те, що любимо ми самі, і це німецькі страви. А щодо традиційних українських, то я купила книгу Євгена Клопотенка і вже готувала по ній: і основні страви, і солодке. Наприклад, рогалики, пшоняну кашу. А ще я обожнюю вареники, голубці та оладки, якими пригощала мене Ваша сім’я.
Любомир: О, я теж люблю голубці! Але скільки чув відгуків про Ваш особливий німецький яблучний пиріг! Поділитеся рецептом? Чи це секрет?
Еста: Ніяких секретів та проблем. Повезете рецепт додому!
Любомир: Дякую, я поїду в Україну і повезу туди враження. Розповідатиму побратимам про все, що бачив і чув… Хочу привести їм Ваші слова підтримки. Знаєте, українці зараз часто бувають знервовані, розтривожені, злі і нещасливі. Що можете їм сказати?
Еста: Щоб продовжували боротися і вірити! Ви - неймовірна нація. Це головне! Ця війна, якби це не звучало, дала змогу дізнатися більше про Україну.
Зараз у Європі виступають дуже багато ваших оркестрів, театрів… Це дає змогу дізнатися про унікальну українську культуру. Я можу показати багато книжок від українських сучасних авторів, які з’являються у Німеччині і користуються великим попитом. Чому важливо підтримувати культуру? Тому що руські намагаються придушити українську культуру. Це через те, що саме українська культура дуже сильно впливає на російську, а не навпаки. Чимало відомих світових письменників мають українське коріння! І росія буде намагатися постійно казати, що україська мова - це неважливо, українська культура - це не важливо… Але це дуже важливо! І скажу так: демократія - вона не дається просто. Демократію треба не лише виборювати, але й тренувати у собі. У Німеччині з одного боку це розуміють, а з іншого - і тут ще не всім відомо, що таке демократія.
Бо дуже круто, якщо хтось може тобі сказати як треба рухатися і що тобі потрібно робити, але, на жаль, так не буває. Треба собі виборювати власні шляхи. Росія намагається постійно сказати, що Україна під впливом Америки. Але сидячи тут і говорячи з вами, я бачу, що немає ніякого впливу і пропаганди США. Є просто розумні люди, як хочуть жити у нормальній країні.
Українські Майдани, а тепер війна, яку розв’язали росіяни, показують – ви хочете жити у нормальній європейській демократичній державі із законами. Прошу не зупинятися на цьому шляху і продовжувати далі боротьбу.
Любомир: А багато німців так, як Ви, вірять в Україну?
Еста: Більшість проти росії, більшість вірять в Україну і у її майбутнє! І це вперше, мабуть, коли німці проявили свої теплі серця і, дивлячись на цю ситуацію, просто сказали: будь ласка, приїжджайте до нас, ми вас чекаємо! І навіть якщо це буде одна кухня і нам буде незручно, ви все одно, будь ласка, приїжджайте до нас, ми вас дуже чекаємо!
Гостини у німецькому домі
Любомир: Сенс мого життя - захищати свою країну, моїх рідних, щоб мій син побачив Україну іншою – вільною, кращою, без війни та сліз. А у чому Ви бачите сенс життя?
Еста: По-перше, я дуже рада, що можу бути на цій землі і сподіваюся, що своєю присутністю зможу зробити щось, щоб допомогти іншим людям. Дуже вірю, що мені вистачить сили і бажання робити більше для людей, і в тім числі для українців. Я могла б перерахувати якісь свої досягнення, але важливіше те, що я зможу зробити завтра, найважливіше там - попереду.
А знаєте, що для мене та для моїх рідних ще важливо? Зв'язок поколінь! Те, що Ви зараз сидите за столом, за ким сидів мій дід і мій батько… Що я маю змогу вас запросити на цю зустріч - обмінюватися думками, енергією, досвідом. І я можу закінчити нашу розмову лише словами, які звучатимуть українською: «Слава Україні!»
Любомир: Героям Слава!
____
Швабський яблучний пиріг
Інгредієнти: 1-2 яйця, 140 г масла, 120 г цукру, 1-1,5 кг яблук, цедра і сік ½ лимона, 300 г борошна, 30 г пластівців мигдалю, 100 г. родзинок. Глазур: 100 г вершкового масла, 100 г цедри, трішки натертої цедри лимона, 1 ч.л. ванільного цукру.
Приготувати пісочне тісто змішавши борошно, яйця, цукор та холодне вершкове масло, порізане кубиками і залишити його на холоді. Очищені яблука наріжте тоненькими пластинками, змішайте з цукром, лимонною цедрою і соком лимона, залиште на 30 хв. Тим часом більшу половину пісочного тіста розкатайте і викладіть у змащену олією форму. На тісто покладіть нарізані пластинки яблук, мигдаль і родзинки. Змастіть край тіста, що звисає, яєчним жовтком, зробіть кришку з тіста, що залишилося, і накрийте пиріг, міцно притиснувши довкола. Зробіть глазур, злегка підігрівши вершкове масло. Змішайте його з цукром, додайте цедру лимона і ванільний цукор і покрийте нею верх пирога. Випікати у розігрітій до 180 градусів духовці до рум’яної скоринки приблизно 35-45 хвилин.
