Про пілотів, які героїчно загинули на війні, дуже важко писати в минулому часі. Навіть тоді, коли суворі факти говорять про те, що літак розбився, експертизу провели і тіло упізнали.
На сімейних фото - красиве молоде подружжя Коваленків. Наталія та Олексій так пасують одне одному, у їхніх очах скільки любові і жаги до життя!
Не віриться, що в одну мить обірвався політ кращого льотчика бригади, начальника служби безпеки польотів майора КОВАЛЕНКА Олексія Олександровича. Не віриться, що в одну мить розбилися мрії щасливої старокостянтинівської сім'ї, в якій було скільки тепла і дзвінкого дитячого сміху.
Це сталося 22 березня 2022 року. Олексій Коваленко на літаку Су-24М загинув під час виконання бойового завдання з нанесення авіаційного удару по колоні живої сили та техніки противника. За словами побратимів, літак збила ракета окупантів. Штурману вдалося катапультуватися і вижити, а Олексію - ні…
Та ще довгий час після чорної звістки дружина загиблого Наталія сподівалася на диво, вона чекала коханого і ладна була повірити у що завгодно, тільки не у те, що її веселий щирий чоловік більше ніколи не повернеться додому.
Згодом російські пабліки оприлюднили відеофік-сацію того, що вони "збили найкращого льотчика сьомої бригади тактичної авіації". І з того часу тоненька ниточка надії обірвалася, натомість розпочалося довге чекання того, аби тіло загиблого привезли додому.
Лише через півроку, 25 вересня, після звільнення Ізюму від ворога, сім'я змогла похоронити Героя, безстрашного, товариського 41-річного пілота, бо саме таким він залишився у пам'яті рідних, друзів, бойових побратимів. Олексія Коваленка поховали у Старокостянтинові.
Майор КОВАЛЕНКО Олексій Олександрович народився 8 лютого 1981 року, у cелі Малокатеринівка Запорізької області.
Його виховувала бабуся, мама Олексія молодою померла від раку.
В 2003 закінчив Харківський інститут льотчиків ВПС за спеціальністю "льотна експлуатація та бойове застосування літальних апаратів.
Для подальшого проходження служби пілот прибув у місто Старокостянтинів на посаду старшого штурмана. У складі 7 Бригади тактичної авіації імені Петра Франка обіймав різні посади: старший штурман авіаційної ланки авіаційної ескадрильї, старший льотчик авіаційної ланки військової частини, старший льотчик авіаційної ланки авіаційної ескадрильї військової частини, заступник командира авіаційної ескадрильї з виховної роботи, заступник командира ескадрильї по роботі з особовим складом авіаційної ескадрильї, заступник командира ескадрильї з морально-психологічного забезпечення авіаційної ескадрильї, командир авіаційної ланки авіаційної ескадрильї, начальник служби безпеки польотів служб.
З початку війни 2014 року брав участь в АТО, згодом ООС. Виконав чимало бойових вильотів. У Олексія безліч нагород за високі показники та професійну майстерність, разом з штурманом вони не раз ставали переможцями - кращим екіпажем - на льотно-методичних зборах, а тренувальні польоти стали для пілота захопливою частиною життя.
І зовсім скоро його професіоналізм допоміг успішно виконувати надскладні завдання по знищенню ворога.
Майор Олексій Коваленко за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений двома орденами: 25 березня він отримав орден "За мужність" ІІІ ступеня, 7 липня його нагородили орденом "За мужність II ступеня", але вже посмертно.
- Розумієте, він не уявляв свого життя без неба, і ніщо не могло його зупинити на цьому шляху! - ділиться спогадами дружина загиблого Наталія Коваленко. - Олексій був одним з найкращих льотчиків Су-24М з великим досвідом. Він був льотчиком першого класу. Всі вильоти були під керівництвом мого чоловіка. На службі всі ним захоплювались. Це душа військової частини! Більше 20 років він служив у бригаді, до пенсії Олексію залишалося ще три роки, але він хотів до останнього літати, встиг зробити понад 12 вильотів з бойовими завданнями, а далі… піднявся у політ, з якого не повернувся. Він завжди дуже хвилювався за хлопців, а якщо хтось з пілотів довго не виходив на зв'язок, казав: "Чуде не буває". Від тих його слів у мене вже тоді здригалося серце…
Товариш загиблого пілота, його бойовий побратим для газети розповідає:
- Олексій був кращим у всьому: пілотом-асом, з яким можна було виконувати надскладні задачі, і просто хорошою людиною. Ми дружили поза кабіною літака. На нього можна було покластися. Своєю упевненістю, мужністю, оптимізмом він заряджав інших, а у польоті з ним не було жодних сумнівів чи побоювань, що може щось статися.
Наталія каже, що Олексій з початку повномасштабної війни захищав небо Київщини, Сум, Чернігова, Харкова.
Дружина загиблого пілота неодноразово писала електронні звернення до президента з проханням нагородити її чоловіка, як Героя України.
Натомість у дворі будинка авіаційного містечка, де живе сім'я, Наталія поставила іменну лавочку і облаштувала альтанку. Тут височіє прапор України, бордюри пофарбовані у жовто-блакитні кольори. Жінка робить усе, що зберегти пам'ять про свого чоловіка, якого тут любили і поважали.
А ще вона мріє, аби одна з вулиць у Старокостянтинові була названа його іменем.
У загиблого пілота Олексія Коваленко залишилося двоє дітей - син і донька.
- Сина я йому народила 6 лютого 2013, в той рік, коли пішла з життя рідна йому людина - бабуся Катерина, яка його виховала таким. І ще один подарунок - 7 березня 2007! Це наша Ангеліна, майбутнє української авіації!
З дитинства донечка Героя має мрію - стати пілотесою. Батько завжди підримував її бажання, він взагалі був для дітей прикладом у всьому. Після його загибелі мрія Ангеліни не змінилася - вона ще дужче прагне неба.
- Олексій був центром мого життя, він нам показав цілий світ - автомобілем ми їздили у подорожі, добиралися від наших кордонів до мальовничої Чорногорії та квітучої Албанії. Дуже хотів відвести нас до Італії, любив смак італійської кави, неополітанської піци. На 15-річчя шлюбу купив кавомашину, щоб натиснувши кнопочку, аромат свіжого еспресо поширювався на всю квартиру. Так мав починатися кожен день нашого життя… - з хвилюванням згадує Наталія Коваленко.
