Історія громади — це не лише сухі факти у підручниках чи офіційні звіти. Це, перш за все, долі людей, зафіксовані у родинних альбомах. Нещодавно Державний архів Хмельницької області презентував незвичний проєкт — «Крізь історію весільної моди». До створення публічного весільного фонду долучився і Старокостянтинів. Про те, що вже вдалося відшукати у скринях місцевих жителів та чому важливо зберегти ці кадри, цю живу пам’ять поколінь, традиції, емоції та родинні історії, розповіла начальник архівного відділу Наталя Загоруйко.
На фото подружня пара Василь та Лариса Крокодилови (дівоче прізвище Соломахіна). У нареченого напівшерстяний костюм, у нареченої сукня з тканини «кремплен», віночок з фатинових квітів. Одяг замовлявся в Старокостянтинівському комбінаті побутового обслуговування.Фото: село Вербородинці, Старокостянтинівщина, 1978 рік
Біля клубу зустрілися наречені, дві подружки – однокласниці: Чибис Галина, Соломахіна Лариса. 1978рік
Сьогодні колекція обласного архіву вже налічує близько 400 світлин з усіх куточків Поділля. Архівний відділ Старокостянтинівської міської ради передав до загальної скарбниці понад 30 фотосвітлин з анотацією. Це фотографії, що охоплюють період від 20-х до 80-х років минулого століття.
На фото подружня пара Білик Віталій та Білик Любов (дівоче прізвище Васюра). Весільна сукня нареченої з білої тканини «кримплен», пошита місцевою швачкою. Весільний віночок виготовлений вручну з парафінованих (воскових) квіточок, який був популярним елементом весільної моди на той час. Костюм нареченого із шерсті.Фото: село Великі Мацевичі, липень 1974 року
Серед знахідок є справжні реліквії. Найстарішим експонатом вважається фото нащадків роду Чечелів із маєтку в Самчиках. Проте особливу цінність становлять не лише імена, а й деталі побуту.
На фото подружня пара Станіслава та Антоніни Чечель, нащадків Петра Чечеля, резиденція якого розташовувалась в с.Самчики, нині палацово-парковий ансамбль «Самчики» (Державний історико-культурний заповідник «Самчики»). Фото: місто Старокостянтинів, 20-ті роки минулого століття (приблизно 1920 рік)
«Окрім фото, нам надали знімок вінчальної сорочки, якій понад 100 років. Вона виготовлена з конопляного полотна, вишита червоними і чорними нитками з рослинним орнаментом. Ця річ — справжній сімейний скарб, який десятиліттями зберігався в скрині на покутті під образами. «Дивлячись на неї сьогодні, трохи пожовклу від часу, здається, що вона шепоче про мрії та молодість людини, яка її одягала, - таку анотацію до знімку написала онука», — ділиться Наталя Загоруйко, - весільні світлини — це не лише пам’ять однієї родини. Це частина історії громади, епохи, традицій та людських доль. Саме тому їх збереження і передача до архіву мають надзвичайно важливе значення».
Весілля Гаврищук Христини Максимівни, 1899 року народження, та Гаврищук Миколи Ларіоновича. Відсутнє фото самого подружжя, але зберіглася сукня молодої. Цій сорочці більше 120 років. Виготовлена вона із конопляного полотна, вишита хрестиком, червоними і чорними нитками, рослинним орнаментом. Вона не говорить уголос, але в її візерунках ціла історія: про любов, що починалася з хвилювання, про мрії, що народжувалися тихого ранку. Вінчальна, вишивана сорочка - сімейний скарб. Зберігалася в скрині, яка стояла на покутті під образами. Померла Христина Максимівна в лютому 1981 року. Через все життя пронесла пам`ять про коханого і з трепетом берегла свою вінчальну сорочку. Дивлячись на неї сьогодні, трохи пожовклу від часу, але все ще живу, здається, що вона шепоче про молодість людини, що її одягала, про її мрії, про день, коли вона стояла перед вівтарем. Фото: село Радківці, Старокостянтинівського району, 1920 рік
Старі світлини особливо цінні, бо ж на весільних фотографіях зберігаються: обличчя людей, яких уже може не бути поруч, родинні зв’язки та покоління, народні традиції, одяг, обряди, атмосфера часу, в якому жили люди, історія населеного пункту через людські долі. Саме вони допомагають майбутнім поколінням побачити, яким було життя їхніх предків, як змінювались звичаї, мода, культура та саме суспільство.
На фото подружня пара Кухта Віктор і Галина (дівоче прізвище Войтюк). Весільна сукня нареченої та фата придбані у м. Хмельницький, на ринку. Весільний віночок виготовлений з фатинових квітів. Костюм нареченого шерстяний фабричний. Сканкопію та позитив/фото надала для архіву онука Михальчук Анастасія, 14 квітня 2026 року Фото: село Великі Мацевичі,Старокостянтинівського району, 1973 рік.
На світлинах, архівісти помітили специфічні особливості, притаманні саме нашому краю. Наприклад, у 60-х роках наречені часто доповнювали образ вінками з паперових парафінових квіточок, які особливим чином обвивали навколо шиї. У сільській місцевості незмінним атрибутом залишався вельон (фата) у поєднанні з віночком та скромною ситцевою сукнею.
На світлині зображені подружня пара Герасимчук Іван Михайлович, 1933 р.н. та Герасимчук Надія Діївна, 1930 р.н., рідні та друзі новоствореної родини. У 1917 році в село Зеленці переїхала родина з Ізяслава: мама, 2 сини і 3 доньки. Сільської роботи робити не вміли зовсім, але хлопці добре ремонтували взуття, а мати з дівчатами добре шили. Під час колективізації усіх загнали у колгосп, лише одна донька Маня, яка мала інвалідність, продовжувала шити для односельців. Хоча в селі майже кожна жінка шила чи в ручну, чи на швейній машинці, весільну сукню мала пошити тьотя Маня. Це була своєрідна традиція. І сукню Надії також на весілля пошила тьотя Маня. Тканину (штапель) для сукні, за її словами виміняли у єврея на ринку м.Шепетівка за півня та копу яєць, вона була світло-рожевого кольору. Гудзики купили в м.Старокостянтинів, у військового за 1 літр домашньої сметани. У дівчат було два весільних вінки: суботній та недільний. Суботній весільний вінок був кольоровим: квіти робили із кольорової стружки, додаючи зелень барвінку. До вінка кріпили різнобарвні стрічки (бинди, як тоді називали). У такому вінку запрошували на весілля. На фото - недільний вінок: білий із парафінових квітів, його кріпили до вельона з марлі, або до фати. Надія Діївна свій вельон і віночок зробила сама. Вельона обвивали навколо шиї молодої, така була традиція на той час, чому саме так, дотепер не відомо, але сам факт ми можемо бачити на світлині. Фото: село Зеленці, тодішнього Грицівського району, Хмельницької області, 01 травня 1960 року
Попри унікальність проєкту, активність мешканців громади поки що залишається низькою. Більшість зібраних матеріалів надали працівники закладів культури або нащадки, які подекуди навіть не знають достеменно історії зафіксованої події.
Архів закликає жителів громади долучатися до збереження історичної спадщини та передавати на оцифрування або зберігання весільні фотографії, світлини родинних урочистостей, підписані фото та короткі спогади про людей, зображених на них, та наголошують: розлучатися з реліквіями назавжди не потрібно, якщо ви цього не бажаєте, оригінали оцифровуються, після чого повертають їх власникам.
На фото подружжя Сусугурова Олександра та Сусугурової Світлани біля Вічного вогню в м.Старокостянтинів з факелом в руках, який видавали усім, хто реєстрував шлюб в місцевому РАГСі. Світлана напередодні свого весілля сама намалювала ескіз плаття, а її майбутня свекруха Раїса Миколаївна, яка працювала майстром пошиття верхнього жіночого одягу Старокостянтинівського районного комбінату побутового обслуговування, десь «дістала» дуже гарний відріз тканини й пошила сукню нареченій. Фото: м.Старокостянтинів, Хмельницької області, 06 червня 1986 року
«Сьогодні, у час випробувань для України, збереження родинної пам’яті набуває ще глибшого значення. Кожне фото — це свідчення любові, надії, єдності та продовження життя. Через десятки років саме такі світлини допоможуть нашим нащадкам відчути живий зв’язок із минулим», — підсумовує начальник архівного відділу.
На фото подружня пара Анатолій та Надія Декалюк (дівоче прізвище Пасіченко). У нареченого шерстяний костюм, у нареченої сукня з тканини «парча», пошита місцевою швачкою Оленою Пасіченко, сестрою нареченої.Фото: село Решнівка, Старокостянтинівського району, Хмельницької області, 1974 рік
Нагадуємо, що збір світлин триває! Якщо у вашій родині збереглися весільні світлини різних років, запрошення, газетні вирізки або цікаві розповіді про вінчальне вбрання предків — станьте частиною великого дослідження. У майбутньому Державний архів області планує видати книгу про еволюцію весільної моди на Хмельниччині.
Якщо ви хочете, щоб фото вашої родини з’явилося на сторінках газети та потрапило до державного архівного фонду, надсилайте або приносьте матеріали до нашої редакції.
Попереду на вас чекає ще багато автентичних деталей, забутих традицій та облич, які створювали історію нашого міста й району. Цим матеріалом ми лише відкриваємо завісу весільної моди минулого століття. У наступних публікаціях ми покажемо інші ексклюзивні кадри з колекції, яку вдалося зібрати завдяки проєкту.
Куди звертатися: м. Старокостянтинів, центральний стадіон, ІІ поверх адмінприміщення, моб.тел. 068-763-47-37, або надіслати на електронну пошту: [email protected]
Світлини можна передати через редакцію газети «Наше місто». Якщо вам зручніше завітати до нас, приносьте світлини або надсилайте їх на наші ресурси ( наша електронна пошта [email protected]). Ми обов’язково оцифруємо їх, опублікуємо найцікавіші історії на сторінках газети та в соцмережах, щоб їх побачила громада, і бережно передамо матеріали до архівного фонду.
Кожна світлина, що зберігається у вашому альбомі, може стати важливою сторінкою в культурній спадщині нашого регіону. Збережемо пам’ять разом!
