Старокостянтинівчанка Олеся Турчак,яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День тридцять шостий
Сьогодні весь день отримую повідомлення з Києва.: «Нас бомблять», «знову прилетіло», «накрили не по-дитячому», «я чую вибухи». А потім тягнуться довгі хвилини, коли вони десь в укриттях, де немає зв’язку, а ти перевіряєш постійно, коли були в мережі, адже серце не може заспокоїтися, поки не побачиш, що віконечко знову загорілося. Це вся сутність орків. Розуміючи, що вони не візьмуть Києва, вони будуть руйнувати його з особливою жорстокістю. Відчуваю, що найближчі дні будуть важкими. Молюся за тих, хто боронить моє місто.
День тридцять сьомий
Сьогодні для мене «зірка дня», «павлін миру», «стратєг примирення світового масштабу» це, звичайно, Наталка Моги-левська. (Так, нагадую, що я російськомовна, у більшості випадків, українка. Хоча оте «Как будет доповідають на русском?»у мене вже проскакує. Ще й до того викладаю англійську мову - це важливо, якщо що.) Отже, пані Наташа написала пост, що в Україні має бути три державні мови: українська, російська (ну, чому б ні, за цих обставин) і англійська. З якого це дідька, соромлюся спитати, в суверенній, незалежній державі, яка має свою чудову мову, мають бути ще якісь державні мови? Вам хтось заважає говорити російською в побуті? (Мене точно ніхто не притисняв з цього приводу) А те, що у нас всі володіють англійською вільно? Ви там з ким спілкуєтесь? Я 18 років англійську викладаю, вже повірте мені на слово, далееееко не всі і далеко не віль-но. То це говорять… А вести документацію англійською (а якщо мова державна, то документація має нею вестися) багато хто зможе? Хотіла б я один такий report написаний Могилевською почитати.
День тридцять восьмий
Сьогодні від рашистів звільнено всю Київську область. Сьогодні світові відкрилися всі звірства, скоєні орками у колись квітучих українських містах. Розтрощені вщент будинки, з яких повиносили все, що було цінного, а потім спалили. Розстріляні авто вздовж доріг, у яких люди гинули цілими сім’ями. Просто неба купи трупів - людям потрібна була їжа і вода, але їх розстрілювали, якщо вони виходили з укриттів. Розстріляні чоловіки віком 18-60, у деяких зв’язані руки (просто тому, що вони українці). Жінок гвалтували годинами на очах у дітей. Гвалтували неповнолітніх дівчат, які ще зовсім діти. Сьогодні від рашистів звільнено всю Київську область. Але в душі немає радості. Є невгамовний біль і ненависть до тих тварин, що прийшли нищити мій народ. Я бажаю їм здохнути в муках.
День тридцять дев’ятий
Після розстріляного з усіх видів зброї Харкова, наші сказали, що артилеристів у полон не братимуть, а вбиватимуть на місці. Після розбомбленого пологового будинку у Маріуполі, наші сказали, що пілотів знищуватимуть, а якщо вони і попадатимуть у полон, то сидітимуть у тюрмі довічно. Сьогодні, після того, що ми побачили у Бучі, Ірпені, Гостомелі, орки мають знищуватися повністю. Земля має горіти під їхніми ногами. Їхні баби і чорнороті матері не мають отримати навіть тіл для поховання. А якщо хтось і виходитиме 300-м, він має виходити без всіх чотирьох кінцівок і зі вщент зруйнованою психікою, щоб все своє паскудне життя вони боялися навіть слова Україна.
Художник Сергій Позняк. «Наш "Байрактар"», 2022 рік
День сороковий
Щогодини назовні випливають нові фото, нові відео, нові свідчення тих звірств, що коїлися на окупованих орками територіях. І все більше ми пересвідчуємося в тому, що ми не те що не два братні народи - ми два різні світи. Украіна - край світла і любові до свого ближнього, край взаємодопомоги і турботи, де один за всіх і всі за одного. Ми плекали цю любов і взаємодопомогу, гартували під час революції гідності, виховували у собі протягом восьми років цієї війни. Сльозами матерів, міццю наших кіборгів, кров’ю наших воїнів.
Оркостан - це федерація уродів світу, що влаштовують сафарі на дітей, ґвалтують жінок, вбивають беззбройних чоловіків, грабують і мародерствують. Україна багато років проситься до Євросоюзу і не тому, що нам потрібен європаспорт - ми пишаємося своїми паспортами як ніколи. Ми просто хочемо, щоб нас перестали асоціювати з тваринами, що живуть на оркостані. Ми вибороли своє право на те, щоб тепер весь світ розумів Украіна - не росія. Ми вибороли своє право на те, щоб вже ніколи ніхто не ставив артикль the перед назвою нашої країни. Ми вибороли своє право на те, щоб назавжди відірватися від потворної бридкої жалюгідної федерації мародерів, які за весь час свого існування не дали планеті нічого, окрім кривавих загарб-ницьких воєн. І ми стоятимемо до останнього, але ніколи знову не будемо під московією. Мабуть, це наша історична місія перед усіма майбутніми поколіннями українців - здобути своєю кров’ю волю і побудувати країну, якою наші діти і онуки насправді зможуть пишатися.
День сорок перший
У мене серед фейсбучних друзів є росіяни. Хтось родич, хтось друг з минулого життя, яке було до, хтось просто знайомий. І ось мені просто цікаво. Як ви там живете? Як ви, не жахаючись, ходите серед звірів, які творять таке на території моєї держави? Ви ж маєте розуміти, що люди, які не схильні до насильства, не вбиватимуть мирне населення, не ґвалтуватимуть, не влаштовуватимуть сафарі на дітей. Тобто у вас армія моральних уродів. Як ви випускаєте на вулицю своіх дітей, коли вони всі живуть поміж вас? Адже з нашої країни ми їх поженемо, й тоді вони поїдуть до вас і принесуть з собою свої збочені бажання. Вам не страшно? Чи страшно так, що ви цілим натовпом тікаєте від одного мєнта з дубинкою? А тоді, вам не гидко?
День сорок другий
Сьогодні знову про знаки. Нарешті, сконав Жиріновський. Украінці вже три баяни порвали, бо здихало те падло, на біс, тричі, поки, нарешті, сьогодні не вляглося. Здавалося б, чого взагалі ним мій допис бруднити… А справа в тому, що для мене він є уособленням колективної расєі. Його перекошена від злості морда. Слюни, що летять у всі боки, коли він вигавкує всю свою ненависть до українців та інших народів світу. Оце різання торту у формі України, коли воно розповідало, як вони ділитимуть нашу країну. Ці погрози, що візьмуть Україну за три дні, а потім підуть завойовувати інші народи. Оця вся колективно-расєянська гнида сьогодні, нарешті, здохла. І за ним здохне і весь оркостан. До речі, перший баян на похоронах цієї недодержави ми вже порвали, коли поховали її імперськість у 1991, оголосивши свою незалежність. Другий баян ми незабаром порвем, коли остаточно поховаємо міф про другу армію світу. А потім ми обов’язково порвемо і третій баян, коли, під впливом санкцій і всесвітнього презирства до оркостану, ця федерація упирів розпадеться. Дочекалися смерті Жиріка, дочекаємось і смерті бидлостану.
Далі буде
