Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День п'ятдесятий
Сьогодні аж полегшало. Бо ж всією країною 49 днів переживали: дійшов той корабель до місця призначення чи не дійшов. Тепер точно знаємо, що не дарма його посилали. Тепер бажано так само гуртом послати у всім відоме місце всі орківські літаки, гелікоптери, артилерію, та й все інше, з пуйлом на чолі. Впевнена, що колективні прокльони українців діють. Тож налаштовуємося і задаємо оркам потрібну нам траєкторію.
День п'ятдесят перший
"Я тебе породила, я тебе і знищу" - сказала Україна і потопила аналоговнєтний флагманський крейсер оркостану, вартістю 750 млн доларів. І тут орки ну сильно образились. Один у скабєєвоі навіть сказав, що після цього можна навіть війну об'явити. На мінуточку! Війну! Нам! Та за шо?! Ви ж тільки спецоперацію обіцяли! (Іронія, якщо що...) Але війну ви-рішили поки що не об'являть, проте помститися відповідним чином. Тако, щоб напевно можна було мститися, спо-чатку обстріляли свої території (привід зайвим не буває, а то, що там хтось одне загинув, то баби ще нарожають). Ну і давай валити по Україні ракетами. По жилих кварталах. По Новій Пошті. По церкві. Коротше, по самих важливих військових цілях. От сиджу і думаю. Орки, над вами весь світ рже. Над тим, що у вас тракторами техніку тирять, гопніки БТРи віджимають, цигани танка угнали, країна без військового флоту, фактично, ваш алогавнєт потопила. А ви далі продовжуєте світ смішити своїми високо-тактичними ходами? З такими генера-лами не дивно, що у шойгу серденько прихватило. Туди йому й дорога. Та й усім іншим поскоріше убік славнозвісного корабля.
День п'ятдесят другий
Сьогодні мій день зробили фіни. Але й за українців гордість бере - перша нація у світі з тракторними військами! Ось вже й фіни перейняли естафету. А там може й інші країни візьмуть на озброєння. Будем їм інструкторів-трактористів постачати. Такий собі коротенький курс "Як стирити москальського танка". Для мене дуже знаковим є те, що фіни вирі-шили потролити москалів саме укра-їнським винаходом - "протитанковими" тракторами. Адже, коли почалася війна, українці по всій країні завзято готували фінські протитанкові коктейлі. Так-так, наше "бандерівське смузі" було винайдене саме фінами під час Зимової війни. І називають його коктейлем Молотова за ім'ям тодішнього міністра закордонних справ срср. Така собі ще одна "говоряща лошадь" типу лаврова, який розповідав, що ніхто фінів не бомбить, а, навпаки, розкидають бідним людям їжу над містами з літаків, щоб ті не голодували.
Сергій Бранд. "Надія". Акварель, папір.
День п'ятдесят третій
Сьогодні Вербна неділя. Для мене цей день завжди був початком очікування найголовнішого релігійного свята - Пасхи. На вулицях завжди продавали безліч котиків. Усміхнені, гарно вбрані люди йшли до церкви. В моєму районі лунав церковний передзвін, який можна було почути навіть у квартирі. Почина-лося очікування того, що я скоро поїду до батьків, що ми зберемося всією вели-кою родиною за одним столом… Сьогод-ні слова "Не я б'ю, верба б'є" мають для мене інше значення. Стрічка рясніє зображенням української "Верби" - реактивної системи залпового вогню, розробленої Харківськими спеціаліста-ми. Вже 53 дні ця верба захищає нас від орків. Що ж, нехай сьогодні б'є ця верба, щоб наступного року кожен з нас був у себе вдома, разом зі всіма своїми рідними, і обов'язково під мирним небом. Бийте, наші хороші, за нас усіх.
День п'ятдесят четвертий
Починаючи з чотирнадцятого року задаю собі питання: що робиться чи робилося в головах у тих, хто з нетерпінням чекав рузький мир? Ось як вони уявляли своє "світле майбутнє"? І не тіште себе думками, що серед адептів були лише пенсіонери, які сумували за "совєтською молодістю". Ні, були такі й серед моіх знайомих, доволі молодих людей. Та й серед фейсбучних друзів є такі. Аууу, привіт вам! Що в мізках ваших було? Мабуть очікування типу: прихо-дять московіти, відбудовують нам всі заводи , ферми і як почнеться робота на благо великої об'єднаної країни. А в цей час наші космічні кораблі бороздять простори Всесвіту. І газіровка повсюди по три копійки, а якщо з сиропчиком, то п'ять. А реальність: прийшли орки в Генічеськ і встановили (барабанна дріб) пам'ятник Леніну! Вітаю, недорогенькі, сьогодні ви побачили апогей розквіту расєї. Таке собі уособлення свободи слова, демократії, прогресу, розквіту і процвітання в оркостані. Дочекалися?
День п'ятдесят п'ятий
Російським мільярдерам як пороблено: один за одним вони просять не називати їх російськими, адже багато з них проживають не в оркостані і мають громадянство адекватних країн світу. Звичайно, хотілося б помріяти про те, що вони мають якусь там совість, розуміють усі жахи війни в Україні, не підтримують дії путлєра і тому відмовляються від будь-яких зв'язків із росєєю. Але ж ми всі розуміємо, що то говорить звичайна жадібність і небажання підпасти під санк-ції. Але, фіг з ними. Чого ж я взагалі на них увагу звернула… Олег Тіньков сьогодні звернувся до колективного заходу з проханням знайти для путлєра такий вихід з цієї війни, щоб той (увага!) зміг зберегти своє обличчя. Олеже, путлєр разом зі своєю армією вже так опозорився на весь світ, що йому вже нічого не допоможе "зберегти обличчя". Вам би країну свою зберегти. Ну тут є кілька варіантів: путлєр може застрелитися, може повіситися, може стрибнути з криші кремля - та безліч варіантів. Нє, сів зараз весь колективний захід і думає: як би то путлєру обличчя зберегти? Ви там взагалі неадекватні, чи до вас тупо не доходить?
День п'ятдесят шостий
Сьогодні всесвітній день вдячності волонтерам. Так багато хочеться сказати, але мушу якось скорочувати свій потік думок, бо буде занадто багато літер. Волонтери зараз - це окрема тема, це ще одна наша армія, завдяки якій ми боремось і боремо. Але багато волонтерів лишаються поза увагою, а я хочу подяквати кожному за їхню роботу. Якщо вони читатимуть, то знатимуть, до кого я звертаюся.
Оксана. Багато років вона і її команда займалися популяризацією української мови і культури, особливо на сході й півдні нашої країни. Оксанко, я вірю що саме ваша робота підготувала рашистами сюрприз - схід і південь, особливо молодь, встигли полюбити все українське і ідентифікують себе як українців. Зустрічі з квітами не відбулося завдяки вашій роботі. Я вклоняюся вам!
Катя. Чудова дівчина з Мелітополя. Ми познайомилися на психологічному марафоні. Потім довго підтримували одна одну, адже захищали дисертації в один день. Я на Заході, а вона на Сході. Катя багато працювала на розвиток свого міста - займалася проблемами людей-інвалідів, сприяла тому, щоб у місті працювали спеціальні таксі для людей з особливими потребами. Катю, я не знаю де ти зараз, але я хочу вірити, що ти у безпеці, а твоє місто обов'язково буде ще кращим, ніж до приходу орків. Марино Олегівно, мені важко навіть описати все, за що вам можна дякувати. Але окремо для мене стоїть робота з жінками з раком молочної залози, адже підтримка у такий важкий період є безцінною. Оля. У Олі майже два роки тому я взяла свою кицю. Оля спасає тварин: лікує, годує, утримує, шукає їм господарів. Оля не їхатиме з Києва, бо її підопічним потрібен догляд. Так для мене виглядає відданість. Вадим, Андрій, Ілона, Женя, Оля і багато-багато інших. Сьогодні ви янголи, які шукають, знаходять, купують, передають, привозять, роздають все те, що потрібне нашим воїнам і вимушеним переселенцям. Дівчата психологині, які працюють зараз як в Україні так і закордоном із біжен-цями. Ви робите дуже важливу справу - ви допомагаєте тим, хто цього особливо потребує. Я знаю як вам важко, адже весь цей біль ви пропускаєте через себе. Мало хто розуміє важливість вашої роботи, але після перемоги ледь не кожен другий з нас потребу-атиме саме вашої допомоги, щоб жити далі повноцін-ним життям. На жаль, я не можу згадати тут всіх і кожного - це просто нереально. Але це лише демонструє наскільки потужна наша армія волонтерів. Всім вам сьогодні величезне ДЯКУЮ!
Далі буде
