Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День сімдесят перший
Сьогодні у батальону «Азов» день народження - вісім років від його створення. Від самого початку війни бійці Азову боронять нашу країну, приймаючи участь у найзапекліших боях. На думку світових військових експертів, цей батальон є найбоєздатнішим бойовим підрозділом у світі (а це вам не тік-токи знімать і не на шафках розмарадерених квартир матюки писати). Сьогодні те, як Азовці разом з морськими піхотинцями і нацгвардійцями боронять «Азовсталь», - це щось за межею реальності, за межею людських сил і можливостей. Хлопці просто стали живою легендою для українців і жахіттям для орків. Вони стали тими, хто заважає путлєру намалювати гарну картинку «пабєди» на дев’яте травня, а його генералам отримати бажану зірочку на погони. В день народження прийнято, щоб іменинник задув свічку й загадав бажання, але хлопцям сьогодні не до тортиків. І я подумала, а якщо ми всією країною побажаємо сьогодні, щоб сталося диво і хлопцям прийшла допомога, може бажання здійсниться? Мені все одно яка то буде допомога: хай їх евокуюють, чи буде екстракшн, чи вони отримають військову підтримку від інших підрозділів. Я не знаю. Я не стратег, і не тактик, і нічого в тому не розумію. Але я дуже-дуже хочу, щоб хлопці вижили, щоб вони лишилися живою легендою, щоб вони ще багато років так посміхалися і жартували, як досі у своїх відео. Я дуже хочу, щоб всесвіт почув моє бажання: нехай захисники Маріуполя будуть врятовані!
День сімдесят другий
Сьогодні відзначився Берлін - заборонив українську символіку на протестній акції 8-9 травня, бачите, бояться вони зіткнень між українцями і прорасєйською бидлотою. Знають, чортяки, про що говорять - НДР то ще жевріє у декого в мізках, еге ж, фрау Меркель? Тому не німцям розповідати, що таке протистояння притомних громадян і ватників. Але ж, біда в тому, що не поможе ця заборона. Щоб тепер українці орків не гамселили, треба окремі (а що окремі?) та все окремі для орків робити. Найкраще підійде якщо рашку тупо стіною відокремлять, всіх їх туди зженуть і заборонять у світ білий виїжджати. Бо інакше будуть вони биті і на курортах, і в барах, і в клубах, і на пляжах. Українці тепер у відпустки будуть першим кастет у валізу класти, так щоб вже точно “all inclusive”.
День сімдесят третій
Сьогодні на Харківщині орки знищили музей Сковороди. У Мангуші вони демонтували пам’ятник Сагайдачному. Петька толстой глаголить, що оркостан не зупиниться, доки не дійде до кордонів з Польщею (ніт). Але є ще ідіоти (навіть серед наших, тих, хто «мир любою ціною»), хто вірить, що «якщо ми їм віддамо той сухопутний коридор до Криму, то все буде добре». Не буде. Бо мета - знищення України. Бо поки Україна є (а вона і буде), оркостан навіть історії не має. Як казав Грушевський, «ми є народ, у якого вкрали назву». Русь - то Україна. Завжди була і завжди буде. А московія, через забаганку петра першого, вкрала цю назву 300 років тому. Бо ну не було до цього там нормальної історії, якою пишатися можна. А як у орків чогось нема, то що вони роблять? Правильно, тирять. А де можна щось нормальне вкрасти? Правильно, в Україні. (Ти диви, 300 років вже нічого не змінюється, навіть унітази звідси везуть.) І зтирити-то зтирили, але ж оті всі учені-історики, вони ж то не всі на оркостан працюють, пишуть, падли, правдиву інформацію ху із ху і як жаби на болоті квакали, коли Київська Русь була. Тому треба що (за логікою орків)? Треба знищити правонаступницю Русі, бо казка про «три братні народи» не зайшла. А прикол в тому, що у сучасної расєі ото крім лєніна і дєдиваєвалі пишатися більше і немає чим. Навіть якщо і були якісь славні царі, то нестиковка виходить - бо їх же, в решті решт, визнали ворогами савєтов і розстріляли, значить не комільфо про них говорити. Тому і ставлять цього лєніна на кожному куті, де тільки можна, а де місце лишається, там георгіївські стрічки ліплять. Бо нема більше чим цій конченій нації пишатися. А ми свої музеї відбудуємо. І матимемо нові славні сторінки у нашій багатій історії. І найголовніше те, що ми як мали чим і ким пишатися в минулому, так і маємо чим і ким пишатися зараз.
День сімдесят четвертий
Сьогодні стрічка рясніє червоними маками - символом пам’яті загиблих у всіх військових та цивільних збройних конфліктах. Пам’ятаю, як в дитинстві мені розповідали легенду, що червоний мак росте у полі, де упала кров солдата. І з усією дитячою вірою у ті розповіді, я дивилася на поля, вкриті маком, і намагалася зрозуміти, скільки ж воїнів і у яких кривавих битвах попрощалися на тому місці зі своїм життям. Мабуть, якби та легенда була правдою, то цим літом майже вся Україна була вкрита маками. Але в цей день є ще один звичай у світі - стверджувати, що ніколи знову… Але чому ж тоді знову винищується нарід за національною ознакою? Чому знову гинуть діти? Чому ґвалтують жінок? Чому на мирні міста летять ракети? Чому матері проводжають своїх синів і доньок на війну? Чому це все знову повторюється? І чому у того, хто повернувся до геноциду, анексії, вбивств, терору, знову з’являються ті, хто його підтримує? Ок, про Білорусь, Еритрею і Північну Корею я мовчу - там сидять такі самі тирани. Але, Угорщино, як так? Ти підтримала у другій світовій війні Гітлера, а зараз підтримуєш путлєра? Починає формуватися враження, що то є сутність, а не «національні інтереси».
День сімдесят п’ятий
Те, що мене жахає найбільше, - що ми толком не знаємо своєї історії, бо багато років нас вчили того, чого хотіли вчити, переписавши, зокрема, і правду про другу світову війну. Так, нам наполегливо розповідали про «вітчизняну війну», відмежовуючись від другої світової, підкреслюючи, що наші діди воювали за «вітчизну». От маю великі сумніви, що вони воювали «за савєти і за сталіна». Мій покійний дід ветеран війни. Коли совєти прийшли в його село, його батько, разом з усіма старшими синами, був розстріляний, просто тому, що був муллою (священник у мусульман), був поважною людиною і лідером у своїй общині. Це зараз у тому селі одна з вулиць носить ім‘я моїх предків, бо вони були достойні того. А тоді матір з п’ятьма малолітніми дітьми вигнали з дому. Без всього. Без одягу. Без їжі. Без грошей. Їхню хату зайняли вчорашні напів-бомжі, які носили їхній одяг і глузували, радіючи, з тих, у кого відібрали все. Сім’я мого діда пройшла через приниження, мусила просити милостиню. Мене хтось нещодавно запитав, чому мова моєї мами російська, а не татарська. Відповідаю: то була умова для виживання. Або ти забуваєш татарську, або вслід за батьком і сімома старшими братами. І прізвище теж змінили, бо сказали в паспортному «щоб не було проблем». Як гадаєте, мій дід воював за «вітчизну»? Я думаю, він воював проти усього того, що орки творять зараз в Україні. Воював, щоб був мир. Воював, щоб його нащадки мали кращу долю. А не за «можем павтаріть». До речі, слава Богу, маю серед своїх друзів 99,9% людей, які не надсилали привітань у цей день. Але одна-таки знайшлася, яка, сидячи в окупованому Херсоні, запостила привітаннячка з дньом пабєди. До речі, вона ж 23 лютого «всєх прічасних» вітала. Була забанена в ту саму секунду. Але, трясця ж її матері, де такі хворі на голову беруться????
День сімдесят шостий
Сьогодні помер Леонід Кравчук, перший президент незалежної України. До цього політика можна ставитися по-різному. Особисто я вважаю, що це був наш перший «поворот не туди», і, якби країну очолив Чорновіл, ми мали б зараз зовсім іншу історію. Проте, говорячи словами самого Леоніда Макаровича, маємо те, що маємо. Що ж, про тих, хто пішов, або хороше, або нічого. Як би то не було, це людина, яка поставила свій підпис під Біловезькою угодою, що поклала край існуванню срср. Було б ще крутіше, якби ми одразу відійшли від отого потворного снд і прийняли закон про обов’язкове знання української мови для громадян, на кшталт політики, яку у свій час проводила та сама Латвія. Скількох би проблем ми зараз не мали… Ну, і ще з хорошого, підписання у 1994 році Угоди про співробітництво і партнерство з ЄС. Уявляєте, 28 років! Двадцять вісім років (якщо хтось цифрами не уявив) ми крокуємо у напрямку до ЄС. І не в 2014-му той шлях для нас почався, як дехто намагається нам розказувати. 28! І тут виникає питання: а чи наші лідери взагалі досі намагалися? Чи вони щось робили? Чи чекали, поки прості люди омиють той шлях кров’ю? Що ж, за всі помилки у житті доводиться платити. І в майбутньому, коли йтимете на вибори і голосуватимете за гречку, коли не йтимете на вибори, коли «по приколу» псуватимете бюлетені, коли вам буде все одно і ви ставитимете галочку будь де, пам’ятайте ЯК ми всі зараз платимо за помилки, що робили усі ці роки.
День сімдесят сьомий
Іран, Куба, Північна Корея і Сирія. Здогадайтесь, що спільного у цих країн? Правильно, від учора в них новий друг-товариш, расєйська педерація, яка визнана Литвою державою-спонсором тероризму. Наступною вже має намір записати оркостан до терористів США. Як-то кажуть, краще пізно, ніж ніколи. Пізно, бо ще у 2014 році була створена петиція до Білого Дому з вимогою визнати расєю спонсором тероризму. Але, «укрєпітєль міжнародної дипломатії й співробітництва між країнами» був недостатньо далекоглядним, не побачив істинного обличчя тих, з ким намагався «дипломатничати» і петиція тупо пролетіла. Якби тоді Обама мав бодай наполовину такі яйця як Зеленський (ок, кому не подобається Зеленський, то як Залужний, ніхто не проти?), то на сьогодні ми б мали зовсім іншу картину. По-перше, вже 8 років на рашку ніхто б не возив зброю. По-друге, не возили б товарів подвійного призначення, а значить військові заводи давно б стояли. По-третє, завдяки санкціям оркостан був би давно підірваний економічно. Як наслідок, Українські міста не були б зруйновані. Люди б не гинули. Не було б продовольчої кризи у світі. І ще багато б чого не було. Мораль: політикам варто хоч іноді прислухатися до народу - для того і існує демократія. Бо нарід обирає для того, щоб політики здійснювали його волю, а не жили-не тужили п’ять років до наступних виборів. І іноді потрібно мати яйця, щоб приймати важкі рішення, якщо вони йдуть по-совісті. Бо тимчасовий високий рейтинг - ніщо, в порівнянні з тим, що в історію ти увійдеш як недалекоглядний нікчема. От вовка путлєр теж, мабуть, це вже зрозумів. Але ніц вже зробить не може. Так і летить з гори в одній тачці з соловйово-скабєєво-канделаками.
