Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День сто тринадцятий
Зібралася була писати пост про рогозіна. Думала почати «нацист рогозін». І замислилася: а якій він нацист? Расєйська нація це хто взагалі? Яка народність там расєйці? Знаю точно, що мої предки-татари зневажливо ставилися до мокшів. Це прям у них на кшталт неприкасаємих були. Ото, мабуть, вони і є расєянці. Бо з іншими все зрозуміло: хто татарин, хто бурят, хто удмурт і так далі. Але біс вже з тими мокшами. Коротше, мокшефіл рогозін написав твіт, у якому закликав покінчити з «тим, що виросло на місці України». Ну, в цих закликах нічого нового не побачила -плагіат сплошний, а от сам твіт мене зацікавив. Вони ж тааааак довго розповідали всім, які ми їхні браття маленькі-нерозумні, що по нєдоумію пішли від великої дружньої «слов’янської сім’ї», і як вони хочуть повернути нас у свої мишебратські обійми. Але твіт таки виявив, що прекрасно орки знають історію своєї недодержави і її роль у знищенні України. Зацініть цитатку: «Єслі нє пакончім с німі, как, к сожалєнію, нє пакончілі наші дєди, прідьотся пагібать, но заканчівать єщьо большей ценой нашим внукам». Тобто, по-перше, він (чи не вперше взагалі) визнав, що їхні діди намагалися покінчити з українцями. (Батько наш, Бандера, прости, що мало шанували тебе - нерозумні були.) По-друге, він визнав, що зараз їхня мета - знищення українців (пропоную цей твіт по всіх світових новинах крутити, щоб до адептів договорняків це дійшло). По-третє, він визнав, що і їхні діти і їхні онуки продовжать знищувати українців. Тобто, дорогенькі, вихід у нас один - нищити цих покидьків до останнього. Спочатку фізично, а як закінчимо війну - економічно. І ніколи, ніколи не зупинятися. Ростити покоління за поколінням, які знатимуть історію і нищитимуть оркостан, поки не залишиться їх на мапі світу. Це мєдвєдєв там казав, що через два роки України не буде? Уті, злий мішка, дєди ваші обломилися тут, ви обломитесь, а у довгостроковій перспективі подивимось, кого і де не буде.
День сто чотирнадцятий
Зазвичай, коли я починаю урок, у мене є 2-3 хвилини, щоб привітатися зі студентами, запитати як у них справи, які новини. Сьогодні мені сподобалося, як одна студентка сказала: «Класно: ранок почався не з кави, а з потопленого расєйського судна, - такий день не може бути поганим». Тому, сьогодні про хороше. Крім потопленого корита (туди йому й дорога), у нас є дві чудові новини. Перша - сьогодні звільнили з полону Тайру, волонтера-парамедика, яка знаходилася у полоні з березня. Тут будь-які коментарі зайві. У всіх нас болить серце за кожного українського полоненого. Вдячна всім, хто доклав до цього зусиль, і дуже сподіваюся якнайшвидше почути такі самі новини і про кожного Азовця. Друга - це «наканєцта». Нарешті спромоглися за вісім (!) років війни ввести візовий режим з оркостаном. Вісім років війни і шастай туди-сюди, хто хоче. До речі, цікавим є те, що орки на це відповіли, що не вважають за потрібне вводити у відповідь візовий режим для українців. От на все вони відповідають, а на це - ніт. Не дивно нікому? Чи не для того, щоб агентура їхня могла безперешкодно до кураторів своїх їздити? Ну а ще можна гастарбайтерів наших вербувати. Тут я, взагалі, в шоці. Ті самі вісім років війни, а вони їдуть в оркостан на заробітки. Нема, прям, розвинутіших і заможніших країн, щоб їхати до тих, хто твоїх співвітчизників вбиває. І думаєте немає тих, хто і зараз готовий їхати туди? Ага, щаз. «Ну а шо тут такого? Закінчиться все і поїду…» На голову мені це не налазить. Я б для таких візу ввела, щоб вони потім сюди повернутися могли. Бо порозводилося тих коригувальників по всій Україні.
День сто п’ятнадцятий
Сьогодні у мене дилема - як написати те, що в голові, і не перетворити це на суцільний мат, бо поки що лише нецензурна лексика на язиці. Але надто шаную своїх читачів, щоб опускатися до рівня орків. Коротше, моя «любов» Меркель, яка 98(!) днів (коли українців катували, гвалтували, вбивали) мовчала, зараз знову відчула себе зіркою, прям голову підняла і давай в інтерв’ю розглагольствувати про причини війни в Украіні. Каже фрау, що причина - то її відставка, вибори у Франції, виведення військ США з Афганістану (як вам такий неочікуваний зв’язок?) і невиконання (я так розумію, нами) Мінських домовленостей. Тепер по поличках. По-перше, 14 років тому саме ця хвойда разом з Саркозі (ось вам до чого вибори у Франції) зробили все, щоб Украіна не отримала ПДЧ. Це не просто про неотримання озброєнь Натівських стандартів, не просто про входження до потужного військового альянсу. Для нас це про виживання. Расєя - агресор, який буде намагатися прибрати до рук все, до чого може дотягнутися. Ми межуємо з цією недодержавою і просто не можем дозволити собі розкіш бути позаблоковою країною (якщо вже Швеція і Фінляндія зашевелились, то робіть висновки). Для нас позаблоковий статус - це як тримати червону ганчірку перед осатанілим биком. Саме тому я «за» створення будь-яких альянсів. Буде це Украіна, Англія, Польща? Чудово. Приєднаються країни Балтії? Ще прекрасніше. Чим потужніше альянс, тим краще. Головне, щоб не став таким інвалідом, як НАТО, яке перетворилося на незрозуміло що саме завдяки таким членам, які думають не про безпеку Європи, а про вирішення власних питань. Фактично, своєю заявою Меркель лише робить моє переконання в тому, що вона і Саркозі тупо лабіювали інтереси путлєра в НАТО, ще глибшим. По-друге, у 2014 році, коли відбулося вторгнення расєі, уряд Меркель повністю виключив можливість військової допомоги Україні. Навіть Франція надіслала нам 1000 бронежилетів (не багато, але зі світу по нитці…). А від Німеччини не було ніц, окрім «глибокого і дуже глибокого занепокоєння». При чому, на фоні цього глибокого занепокоєння, на фоні анексії Криму і частини Донбасу, на фоні активних бойових дій расєі на території суверенної України, уряд Меркель ухвалює рішення про побудову Північного потоку-2. Такий собі зрозумілий сигнал для пу: вован, поки ти даєш нам нафту і газ, можеш робити взагалі шо хочеш (Грузію, Чечню, Абхазію і всі інші війни не побачили, то й цю не помічатимемо). Ну і останнє (і не менш паскудне), що робила Меркель, - це всі ці роки топила за Мінські угоди (звичайно ж, у тлумаченні мацкви). Я вже мовчу, що Штайнмаєр, чия сумнозвісна «формула» була покладена в основу Мінських домовленостей, належав до уряду Меркель (совпадєніє? Нє думаю). І тепер оця гадіна «не виключає своєї участі у процесі перемовин щодо закінчення війни в Україні». Фрау, у нас ці «перемовини» ідуть з 24 лютого, повільно просуваючись у бік оркостану. А нашими перемовниками є ЗСУ. Інших нам не потрібно, красно дякуємо.
День сто шістнадцятий
Сьогодні читала дуже цікаве інтерв’ю Ґордона Брауна, в якому він розповідав, як колись зустрічався з плєшивим у 2006 році. Це, звичайно, треш. По-перше, тодішнього канцлера державної скарбниці Великої Британії посадили у низьке крісло, щоб той дивився на карлика знизу вверх. Це так ботоксна морда намагається додати собі зросту. По-друге, недомірок витяг папірець і почав зачитувати повне досьє на Брауна (нормальний такий підхід до дипломатії). Тепер трошки екскурсу в сучасну історію України. Всі президенти, від другого (першому пощастило з пу не перетинатися) до п’ятого, танцювали на гачку путлєра. Не сумніваюся, що всі ці гачки трималися за допомогою товстених талмудів з кегебешними звітами. З шостим трошки не вийшло - вся інфа, яку на нього могли нарити кегебешники, була чудово відома як українцям, так і всьому світові. А немає «темного» минулого - немає за що тримати. Одне це здатне вибісити старого кегебешника. Не дуже приємно, коли такі ефективні методи, які спрацьовували протягом двадцяти років, раптом дають збій. Але екскурс потрібно також зробити і по всіх європейських країнах. На місці європейців, особливо німців, французів і угорців, я би замислилася, чому їхні лідери як теперішні, так і попередні, так завзято топлять за пуйло - чи не в пушку їхнє рильце (в чому я, в принципі, не сумніваюся). Браун також заявив, що саме відсутність належної реакції європейських лідерів на анексію Криму призвела до того, що путя відчув вседозволеність і розпочав повномасштабну війну на території України. І щось маю я таке відчуття, що така реакція європейських лідерів, тобто її фактична відсутність, напряму пов’язана із кегебешними талмудами, що лежать в столі кремлівського карлика. А якщо так, то Європа дійсно в небезпеці, адже, коли їхні лідери не зможуть відкуповуватися від путлєра за рахунок України, він почне вимагати інших жертв.
День сто сімнадцятий
Сьогодні Україна розпочала інтеграцію у Ініціативу трьох морів у якості партнерки цього об’єднання. Не зовсім мені зрозуміло, чому у 2016 році, коли ми були запрошені на перший саміт, керівництво нашої країни проігнорувало це запрошення, але тоді ми свій шанс втратили, бо було вирішено, що учасниками зможуть бути лише країни ЄС. Сьогодні нам знову дали шанс. Загалом, це об’єднання акцентує свою увагу на розвитку транспортної, енергетичної і цифрової інфраструктури країн-членів. Що, в принципі, не може не радувати, бо транспортна система України ще дуже далека від «вау, як круто!», особливо, якщо на наші потяги з дірками у підлозі подивитися і автобуси, де, замість кондиціонерів, «женщіна закрийте, мені дує». Здається, ось вже почали хоч нормальні дороги будувати, то приїхали руссо туристо на танках - весь асфальт переколошматили. Щодо енергетичної системи, то Украіна такий собі непоганий ринок може відкрити. Електроенергією ми давно вже пів Європи забезпечуємо, а тепер, коли всі прагнуть позбутися залежності від оркостану й Білорусі, це буде навіть дуже на часі. Крім того, потенціал для добутку й експорту газу в нас теж є, а якщо нам партнери ще й допоможуть розбудувати й обладнати те все - буде просто шикарно. Ну а цифрова інфраструктура - це й пояснювати не треба. Уявляєте, у нас років через п’ять 5G в кожному селі, а в оркостані унітаз український в центрі міста (все одно його без водопроводу більш немає куди ставити, хай хоч пам’ятних буде цьому диву-дивному і чуду-чудному). Коротше, поки наші навіжені сусіди впевнено йдуть у напрямку до середньовіччя, ми впевнено крокуємо до розвитку, з чим всіх і вітаю.
День сто вісімнадцятий
Сьогодні прям пишаюся Литвою. Санкції, звичайно, ЄС скопом приймали, але, в той час, як деякі країни за спинами інших намагаються якось «порішати» і урвати своє подешевше, Литва не побоялася відкрито, що називається «в лоб», піти проти расєі. Блокування підсанкційних товарів - це, однозначно, плювок в обличчя путлєра. А найцікавіше - це спостерігати, як орки тепер мучітєльно намагаються знайти, чим би відповісти. Бо ляпнуть-то вони ляпнули, що тепер народу Литви буде дуже погано, а от як погано - тут ще треба подумати. Мол, ви почекайте, ми зараз подумаєм, погано буде через пару днів. США відреагували одразу, попередивши, що відкрита агресія проти однієї країни НАТО означатиме війну з усім блоком. Тут бурято-рамзановські війська з українцями впоратися не можуть, а шо якщо північно-Атлантичний альянс приєднається? Війна за три дні - то, звичайно, круто, але ітог расєянцами трохи не так планувався. Коротше кажучи, не знаю як кому, але мені дуже цікаво ті потуги спостерігати. Ну а Литві мій щирий респект.
День сто дев’ятнадцятий
Сьогодні стало відомо, що орки демонтували й вивезли найбільшу сонячну електростанцію України, загальною площею у 96 гектарів, що розташовувалася у Запорізькій області. Ну, те, що це країна мародерів, знаємо вже і ми, і весь білий світ. Але не можу не вбачати в тому дуже добрий знак. Справа в тому, що, коли орки захопили Крим і вважали, що те є навічно, то нічого вони там не демонтували, не вивозили. Прихватизували - так, але все лишилося на місці, бо територію вони вважали вже своєю. При цьому, з усіх окупованих нині територій зараз вивозиться все, що тільки можна демонтувати, віджати і вкрасти. З цього можна зробити висновок, що ці гниди чудово розуміють, що всі ці території незабаром будуть повернені нашими військовими. Тому, недалекоглядний мозок орків підказує їм, що треба награбувати все, що тільки можна. Тим часом, весь світ активно працює над ефективними механізмами вилучення расєянських активів і майна по всьому світу з подальшою їх передачею Україні у якості репарацій. Що означає, що зараз ці ушльопки, своїми ж руками, демонтують нам все старе, щоб потім ми побудували нове, при чому, на їхні ж гроші. Що ж, на їхньому місці я б вже почала замислюватися і про демонтаж всього, що демонтується, і на території Криму, а при відступі за собою ще б кримський міст демонтувала: і нам не потрібно ракет витрачати, і їм матеріал у нагоді стане - хоч пару мостів у себе зремонтують, бо під санкціями ще дооовго нічого путнього не буде.
