Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День сто двадцятий
Отже, кандидати на членство у ЄС. Змішані почуття, маю вам сказати. З одного боку - це довгоочікувана подія, оскільки, як я вже писала, ми не можем собі дозволити бути самим по собі (побічний ефект географічної близькості довбанутого сусіда). Макроша, здається, сказав, що, якби не війна, то Украіна б не отримала статус. Зайка, якби не 2295 кілометрів дотичності до зомбостану, то ми б і не просилися. Розвивали б собі свою країну з родючими землями, майже усією таблицею Менделєєва, двома морями, туристичними краєвидами і надзвичайно працьовитими людьми. То, може, ЄС би і сам запросив, а ми б подумали. Але сусіда наш хоче ті землі, моря і копалини, тому мусимо шукати коаліції. Для мене це рішення не таке, як для європейців. Для них це акт доброї волі, демонстрації європейської єдності, підтримки демократичних цінностей. Для мене це розстріляна небесна сотня, молоденькі дівчата, які носили молоко на Майдані під обстрілами, це будинок Профспілок, це кіптява від палаючих шин, це чийсь жарт про мою теплу шапку: «дєвушка, хутрові шоломи в нас не канають». Потім для мене це страшне слово «війна». Це перші похоронки в моєму містечку, 242 дні захисту Донецького аеропорту, Іловайський котел, спостерігання за тим, як орки застосовують заборонені види озброєнь, а ОБСЄ закриває на це очі, й, врешті, чітке усвідомлення того, що повномасштабна війна є неминучою. А потім для мене це 24 лютого, коли ми прокинулися від вибухів, а світові, нарешті, перестали ввиднятися рожеві носороги на місці путлєра і почало доходити, що ЄС може просто тупо не стати. Сьогодні для мене це рішення на фоні сирен і вибухів, на фоні осиротілих дітей, тисяч скалічених фізично і морально українців, зруйнованих міст і селищ, розтрощених вщент доль мільйонів людей. І знаєте що мені страшно сьогодні? Страшно, що на фоні цього СБУ постійно розкривають схеми розкрадання гуманітарної допомоги; на заправках можна лише 10 літрів пального, а якщо з-під поли і втричі дорого, то скільки хочеш; на полицях магазинів знаходять товари, які є власністю ЗСУ. Мені страшно, що серед нас ще живуть люди до яких досі не дійшло ЯКУ ціну ми заплатили за це членство. Які пересиджують війну, а потім хочуть повернутися до своїх хабарів і «порішати через кума». Мені страшно, що ми не впораємось з ними і будем позбавлені цього статусу. Ось такої історичної ганьби я боюся більш за все. Сподіваюся, що свідомих, все ж таки, більше.
День сто двадцять перший
Сьогодні маємо чудовий прецедент: канадський сенат схвалив конфіскацію расєйських активів. Маю надію, що, слідом за Канадою, інші європейські країни також внесуть відповідні зміни у своє законодавство і всі причетні до цього геноциду відповідатимуть за свої вчинки своїми статками (для початку, бо другий Нюрнберг у них ще попереду). Крім того, Єрмак заявив, що схвалений закон передбачає передачу конфіскованих активів Україні (ну не думали ж орки, насправді, що світ за свої гроші буде Україну відбудовувати? Хто нашкодив - той і платить). При цьому, сума заморожених активів расєйських олігархів в ЄС наразі становить 12,5 мільярдів євро. Непогано було б їх отримати для післявоєнної відбудови. При цьому, непогано б було зростити ненависть расєянських олігархів до пу (як то кажуть, приємне з корисним). Що ж, тримаю кулачки, щоб такі законопроекти пошвидше були прийняті й іншими нашими партнерами. Амінь.
День сто двадцять другий
Пропагандист лєонтьєв сьогодні дуже влучно порівняв расєю з гітлерівською Німеччиною. Каже, що фашисти програли війну лише через те, що пізно почали мобілізацію. Цікаво, а тоді до чого ж їхні можемпавтаріть? Ну, якщо, згідно розсекречених даних, радянський союз поклав у Другій Світовій 41 мільйон 979 тисяч бійців і виграли війну лише через запізнілу мобілізацію у Німеччині, то, в принципі, зрозуміло в кого ті нащадки, які вже чотири місяці в Україні за три дні Київ завойовують. Ну, порахуємо: на расєі зараз 142 млн осіб, з яких половина - баби, тобто 71 млн. З них дві третини непризивних - або замалі, або застарі. Округлим до 23,5 млн. З них дві третини манали сюди йти. Най буде 8 млн, з яких 35 тисяч утилізованих і, за статистикою, приблизно вдвічі більше поранених. Тобто мінус сто тисяч. Умовно, нехай вони їх всіх мобілізують. Дві третини будуть непридатними, бо тупо воювати не вміють. Інших треба озброїти. Цікаво чим? Гвинтівки радянські подостають? А можна ще в білорусів отих танчиків дерев’яних і автоматів з гімна і палок зроблених попросити, з якими їхні юнаки тренуються «стріляти». Намалюють на них звьозди, літери красиві латинські і приїдуть Українців лякать. 42 мільйони розлючених українців. Які за три доби на чотири байрактари скинулись. З ленд-лізом від Америки. З постійною допомогою від усієї Європи. Ну-ну. Закупайте вже той ціанід для свого путлєра - грати п’єсу, то до кінця. А, ну і до фінальної сцени в Гаазі теж готуйтеся. Вже скоро. ЗСУ зараз десь там, у темряві, все ближче і ближче.
День сто двадцять третій
Ранок почався не з кави, а з чотирьох вибухів замість будильника. Чотири ракети по спальному району Києва, де немає жодного військового об‘єкту. Знову зруйновано житловий будинок. Ракети випущено з району Каспійського моря. Мені важко зрозуміти не тих, хто віддає ці накази (з ними все зрозуміло), а тих хто виконує. Ось ти встав зранку, поцілував дружину і дітей, сів у винищувач, випустив ракети по мирних містах, посадив літак і пішов жерти обід? Ти після цього як почуваєшся? Офіцером? Героєм? Отим, про якого потім пропагандони «он унєчтожил сто нацистов вокруг сєбя, кагда у нєго закончілісь патрони і випал глаз, но он засунул глаз назад і голимі рукамі унічтожил єщьо пятдєсят нацистов»? А на територію України залетіти слабо, в зону наших ППО? Але ж орки не звикли в чесному бою. Не такому їх вчать у оркостані. А мета? Питання: для чого? Послати меседж самміту великої сімки? Так вони і без того вже зрозуміли, що ви військові злочинці і терористи, які влаштували геноцид на території України. Можна було ще раз не нагадувати (собі ж дешевше). Чи полякати киян? Ну, я не можу сказати, що не страшно. Але я знайшла собі дуже гарне заспокійливе. Ділюся з вами секретом. Почула вибухи - доначу на ЗСУ. Страшно - доначу на ЗСУ. Відчуваю себе безсилою чи безпорадною - доначу на ЗСУ. От і я вже щось зробила, значить не безсила, не безпорадна, не так вже й страшно, а москалі - слідом за кораблем. Така вам від мене терапія у подарунок (не дарма ж кандидат психологічних наук, ще й займалася ситуаціями емоційної напруги, тож, повірте, допоможе). Разом ми сила і ми переможемо. А за ці ракети відповідатимуть навіть ті, хто ховається в расєйськой глубінкє. Всіх знайдем.
PS: Знову сирени. Та шоб вже ті кацапи повиздихали.
День сто двадцять четвертий
Полковник олег тимошин - саме ця мразота сьогодні керувала бомбардуванням Кременчуга. Військовий злочинець, який має бути притягнутий до відповідальності. Я постійно намагаюся стримувати себе від прокльонів. Але сьогодні я проклинаю цю тварюку, разом з виконавцями його наказів, до десятого коліна. Я щиро бажаю, щоб вони жили довго-довго, але не щасливо. Бажаю їм бачити, як один за одним гинуть ті, кого вони люблять (якщо вони ще здатні когось любити). Бажаю їхнім сім’ям потрапити у часову петлю: «Зимня вишня», «Басманний ринок», «Пассаж» і так по колу, доки вони не виздихнуть всі. Хай простить мене Господь за прокльони, але сьогодні в душі немає нічого, крім лютої ненависті. Нехай вони всі будуть прокляті.
День сто двадцять п’ятий
День Конституції України. Раніше це був просто додатковий вихідний, але сьогодні ми, нарешті, розуміємо як важливо нам мати свою Конституцію. До речі, якщо говорити про Конституції, то це ще один плювок в обличчя расєйськоі пропаганди, згідно якої «Україну прідумал Лєнін». Найперша в світі Конституція була написана в Україні гетьманом Пилипом Орликом ще у 1710 році, тобто на 77 років раніше Конституції США і на 81 рік раніше Конституції Речі Посполитої. Ну а расєйська імперія, на яку всі московити оргазмують, була заснована Петром першим лише у 1721 році. Ну а наша, сучасна Конституція визнана міжнародним співтовариством однією з найдемократичніших у світі (думаю, тепер вони розуміють чому - нашому народу недемократичне фуфло підсунути просто неможливо, бо Майдан там, шини, коктейлі Молотова… кому це треба?). І одні, трясця, москалі все ніяк не второпають, що не туди вони намагаються свої закони нести. А тепер ще й білоруси шось зарухалися. Зайчики, ми день Конституції ще й наступного року відсвяткуємо, і ще багато-багато років. А от чи лишиться від вас шось, якщо з мечем прийдете, - ой не факт. Тому, краще проти маріонетки своєї вусатої повставайте і починайте у себе хоч якийсь рух до демократії, бо тут у вас точно нічого не вийде.
День сто двадцять шостий
Знову нелюдські обстріли цивільної інфраструктури у різних куточках України, знову жертви серед мирного населення, зокрема і загиблі діти. На расєє знову розповідатимуть про фейки і постановочні відео. Моторошно, що расєйський обиватель у це щиро вірить (чи то у них захисна реакція така чи то просто вата головного мозку?). Але маємо сьогодні й чудову новину: 144 військовополонених, з яких 95 захисників Азовсталі, повернулися додому. Радію за кожного з них, як за рідного. Тішуся, що їхні сім’ї дочекалися своїх батьків / синів / братів. Дуже сподіваюся, що й усі інші захисники і захисниці України, які зараз ще перебувають у руках орків, незабаром повернуться додому. Вірю, що наша влада робить для цього все можливе. Молюся за це щодня.
