Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День сто двадцять сьомий
Сьогодні расєя вдруге продемонструвала, що у них таки є людське обличчя. Вперше такий жест ми побачили, коли московити з власної ініціативи відійшли від Києва, Чернігова і Сум. Сьогодні наступним актом доброї волі оркостану став вивід расєйського гарнізону з українського острова Зміїний. Жартую, звичайно. Орки в черговий раз відгребли від ЗСУ і, під звуки детонуючих снарядів, поспіхом ретирувалися з Чорноморської Чорнобаївки. Що там дугін розповідав про Зміїний? «Хто контролює Зміїний, той контролює хід світової історії.» Тут і не посперечаєшся: наразі ЗСУ контролюють хід не лише історії України, але й усього світу. Так контролюють, що навздогін ще й гелікоптер орківський збили над островом (мабуть вцілівших у «акті доброі волі» шукали). З нетерпінням чекаю наступного подібного акту з боку рашистів.
День сто двадцять восьмий
Хотіла написати, шо расєя знову пробиває дно, але, здається, вона вже пробиває дах аду. Знову обстріляні житловий будинок і база відпочинку на Одещині (це ті, які весь час вищали про спалених у Одеському будинку профспілок). Крім того, вони обстріляли фосфорними снарядами острів Зміїний (мабуть, то такий фінальний акорд жесту доброї волі, або й не фінальний, але точно стане одним з епізодів, що розглядатимуть у Гаазі за використання заборонених снарядів). В той же час, білоруський диктатор заявляє, що усі пострадянські держави повинні зблизитися з білоруссю і расєєй, бо (цитую) «без якнайшвидшого єднання і згуртування, зміцнення міждержавних зв’язків і просто нормальних людських відносин, нас завтра може не бути». Так, хрін ти вусатий, в тому ж і суть! В тому, щоб ні тебе ні пуйла вже не було. Щоб білорусь стала Білоруссю без маріонетки-лукашенка, путлєр здох, а оркостан розвалився на багато-багато маленьких незалежних держав. А всі інші будуть, за це не переживайте. І будуть жити й процвітати, розвивати свої економіки, а не боятися, що навіжений сусід прийде віджимати території. Тому, дарма ти це озвучив… Раптом і до країн ОДКБ дійде, що вас, двох уродів, простіше викинути, ніж плясати під дудку ботоксного терориста.
День сто двадцять дев’ятий
Війна в Україні консолідувала не лише українське суспільство, але й країни Балтії, які, незважаючи на свої маленькі території, виявилися надзвичайно хоробрими і готовими до протидії путлєру. Сьогодні відзначилася Естонія. Марко Міхкельсон доволі різко відреагував на чергову спробу Шольца сісти на шпагат між расєєю і ЄС, та його вимоги дозволити оркостану транзит підсанкційних товарів через Литву до Калінінграду. Перед цим Литва також негативно висказалася щодо таких вимог. Країни Балтії, які також свого часу були у обіймах «братнього» конслагеря під назвою срср, чудово знають до чого здатні призвести імперські амбіції нєдоросов, а тому розуміють необхідність суворо дотримуватися санкцій і добивати расєю усіма можливими шляхами. Смішно, що деякі лідери окремих європейських країн все ще продовжують говорити про «недопущення» війни у Європу. А вона зараз, пробачте, де? В Азії? В Африці? В Північній Америці? Те, що сьогодні ракета не прилетіла в якесь німецьке спляче містечко, - це не привід вважати, що війни в Європі немає. І, якби ЗСУ не зупинили орків, то ракети вже давно влучали б не лише в українські будинки. Але ж із зашореними очима легше жити. Легше заробляти бали для чергових виборів, вдаючи з себе «голуба миру» за рахунок жертв у іншій країні. Проте, правда така: лише сміливість українців, безперебійне постачання летальної зброї в Україну і жорстке дотримання існуючих, а також постійне введення нових санкцій - лише усе це в купі може запобігти поширенню метастазної імперії у Європі. Будь які поступки - це крок до розповсюдження війни за кордони України. Дивно, що маленькі Естонія й Литва це розуміють, а «крупні» гравці виявляються звичайними боягузами, не здатними на прийняття і дотримання важливих рішень.
День сто тридцятий
Судячи з усього, лукашенку стає все складніше відбиватися від тиску путлєра і він вже реально розглядає можливість відкрито вступити у війну проти України. Маю сказати, його пихата промова була доволі жалюгідним видовищем. Якщо порівняти з оркостаном, де глядачі аж в екстазі б’ються від радощів, що в Україні вбивають людей, то тут я особливої радості на обличчях присутніх не побачила. Особливо на обличчях хлопак призовного віку, які сумненько так прокручували у своїх рученятах прапорці білоруські й, судячи з усього, розробляли план підкопу під польською стіною або, на крайній випадок, згадували лайфхаки про те, як зробити білий прапор зі спідньої білизни у польових умовах. Реакція хлопак мені зрозуміла, найпаче після того, як я подивилася відео навчань білоруського спецназу. Згадалося відео з Павлом Волею, який міркував про тренування расєйського спецназу: «це ж яким треба бути довбоносом на війні, щоб спочатку просрати танк, потім автомат, потім гранати, потім підствольний гранатомет, потім ніж, потім знайти на полі бою такого самого дебіла як ти і вступити з ним у рукопашний бій…». Так ось, якщо хтось не бачив тренування білорусів, вони вчаться стрибати в позі упор лежачи через палаючу скакалку, розбивають на животі блоки і стають у піраміду з двома прапорами на верхівці. Коротше, в разі чого ЗСУ прийдеться воювати з цирком. Хоча, з іншого боку, якщо пірамідою стануть, то білий прапор буде видніше. Тим не менш, якщо серйозно, то є таке передчуття, що це було останнє святкування Дня незалежності Білорусі, якщо народ білоруський не повстане і не вижене свого диктатора геть. Звичайно, міліція і армія Білорусі всі ці роки підгодовувалися лукашенком, бо були потрібні йому для придушення повстань. Звичайно, вони не хочуть зараз позбавлятися усіх своїх високих зарплат і привілеїв. Але на іншій чаші вагів сьогодні смерть на українській землі. І на місці білоруських силовиків я б двічі подумала перед тим, як обрати сторону в цій війні.
День сто тридцять перший
Дуже цікавий сигнал прозвучав сьогодні від генерала Ходжеса, який заявив, що Украіна повинна атакувати аеродроми, які расєя використовує для запуску крилатих ракет, при чому як на території оркостану, так і на території білорусі. Маю надію, що подібні заяви є завуальованим натяком на те, що Украіна невдовзі отримає необхідну зброю, яка уможливить потрібні атаки на віддалені об’єкти воєнної інфраструктури оркостану. Однозначно, московити серйозно сприймають усі ці сигнали, про що свідчить встановлення спеціальних конструкцій навколо кримського моста, мета яких - обманути боєголовки з радіолокацією і відвести удар від мосту (от радість тим, хто живе неподалік від мосту - чекають, мабуть, не дочекаються розкриття інтриги: куди ж воно може шарахнути?). Проте, з шарахнути орки і самі непогано справляються. Сьогодні, наприклад, у Таганрозі расєянський безпілотник впав на приватний будинок, ну і «горить, палає…» тільки не техніка ворожа, а чиясь оселя, гарно так, до речі. Тут одна московитка вчора возмущалась: «Как нам спать тепер? У мєня дочь!» Ну, ти ж якось з 24 лютого спала. Воно ж легко війну підтримувати, коли свою дочь не потрібно до підвала по ночах таскати. А ти тепер підтримай, коли дочь свою на ніч цілуватимеш і не знатимеш, чи проснетесь ви завтра взагалі. Війна вона така, рано чи пізно прийде на територію того, хто її розпочав. Чекайте незабаром не лише на прикордонних територіях.
День сто тридцять другий
Отже, сьогодні ще одна визначна перемога ботоксного карлика у війні: Швеція і Фінляндія підписали протоколи про вступ до НАТО. І тепер він може дуже довго і сурйозно розповідати своїй бидломасі як вони дадуть «дзеркальну відповідь», якщо військова інфраструктура Альянсу буде розміщена у цих двох країнах, але країни-члени чудово розуміють, що потрібно просто надати побільше високоякісної зброї Україні, і «дзеркально відповідати» зможуть тільки бабки з «отряду путіна». Водночас, путлєрівське оточення з завидною впертістю продовжують товкмачити, що основна ціль «спєцапєрациі» - це добитися позаблокового статусу України. Поміркуємо. По-перше, Украіна вже нашпигована натівською зброєю і повністю взяла курс на перехід до озброєння натівського зразка. По-друге, украінські військові регулярно проходять навчання у країнах Альянсу. По-третє, всі українські військові мало того, що мають реальний боєвий досвід, але й показали себе у цій війні висококваліфікованими спеціалістами, які точно не поступаються найелітнішим натівським загонам. А тепер НАТО такі: та ну, на кой нам та Украіна? Відвернулися всі, а расєя оголосила мобілізацію, прийшла, задавила нас кількістю (вони ж тільки так війни виграють) і все це добро попало в руки орків. Щось ой як не віриться в такий сценарій. Тому путінофіли там хай балакають, а нам свою справу робити. А з часом і в ЄС і в НАТО будем.
День сто тридцять третій
Продовжую спостерігати як путінофіли намагаються знайти виправдання своїм діям по пасивній підтримці винищення українців. Спочатку я думала, що пальму першості заслуговує Німеччина, але ніт. Гадаю, цей приз має бути віддано Угорщині, яка, виявляється, і хотіла б допомогти, але не може, бо не хоче «наражати на небезпеку расєйських обстрілів угорців, що проживають зараз на Закарпатті». А як щодо угорців які проживають на інших територіях України? По них нехай гатять? А як щодо тих угорців які пішли зараз воювати за Україну? Чи таких немає? Я чомусь впевнена, що є. Я,коли слухаю такі заяви, починаю розуміти, наскільки ми різні з такими країнами. Наскільки вище наше суспільство, бо для нас немає угорців, мадярів, білорусів, армян, грузин та інших народностей, які проживають на території нашої країни. У нас є украінці, незалежно від їх національності, релігії, мови, кольору шкіри, очей чи волосся. Є украінці, об’єднані любов’ю до волі й до своєї країни. І саме тому ми не готові торгувати своїми землями, бо немає такого міста, містечка чи селища яким ми готові пожертвувати заради того, щоб не стріляли по окремих регіонах. Болить за всіх. Однаково. Всюди наші люди. Всюди Україна, яка має бути вільною і суверенною.
